 Wysłany: Śro 3:37, 13 Sty 2021 Temat postu: ĐĐžŃŃавŃик ŃОваŃОв иС ĐиŃĐ°Ń |
|
| ТаПОМоннŃĐš Đ°ĐłĐľĐ˝Ń ĐСиŃ-ТŃоКдинг ĐżŃĐľĐ´ĐťĐ°ĐłĐ°ĐľŃ Đ˛ŃгОднŃĐľ ŃŃĐťĐžĐ˛Đ¸Ń ŃайОŃŃ ĐżŃи вноŃноŃĐžŃгОвŃŃ ŃĐ´ĐľĐťĐşĐ°Ń Ń ĐиŃаоП, ĐĐžŃооК и ЯпОниоК. ĐŃ Đ´ĐžŃŃавНŃоП ĐťŃйОК вид ŃОваŃОв пО ĐžŃĐľĐ˝Ń Đ˛ŃгОднŃĐź ŃонаП и ŃОкŃĐ°ŃаоП ŃŃОки Đ´ĐžŃŃавки ŃОваŃОв Са ŃŃĐľŃ ŃогŃĐťŃŃĐ˝ŃŃ ĐžŃĐżŃавОк ŃйОŃĐ˝ŃŃ ĐłŃŃСОв и кОнŃоКноŃĐ˝ŃŃ ĐłŃŃСОв. | |
| Wysłany: Śro 19:40, 11 Sie 2010 Temat postu: |
|||
| .
Polskie kresy na płytach dvd @@@ Trwający ponad 80 minut film pt: "Wilno z okna na Szkaplernej" pokazuje wędrówkę rodowitej wilnianki, która po śmierci ojca, jako kilkuletnie dziecko, w 1954 z matką wyjechała na Ziemie Zachodnie. Po ponad 50 latach wróciła do Wilna i razem ze stryjecznym bratem zaczęła szukać śladów młodości jej rodziców i krewnych oraz swojego dzieciństwa. Tak jak miała szczęście odkryć, że jej stryj nie zginął w bombardowaniu Baranowicz w czasie wojny, a po jej zakończeniu ożenił się i wyjechał w 1945 r. do Polski, tak - dzięki pomocy rektora kościoła NMP Na Piaskach w Wilnie - odnalazła groby ojca i brata oraz dom na ul. Szkaplernej, w którym mieszkała jako dziecko. Film, nagrany w nowoczesnym formacie ekranowym (16:9), pokazuje wędrówkę po cmentarzach, starych uliczkach i zaułkach Wilna, fragmenty liturgii w Kościołach i cerkwiach, a przede wszystkim w kościele franciszkańskim i kaplicy Matki Boskiej Ostrobramskiej. 
Szczegółowe informacje i zamówienia: sokal2@wp.pl tel.660-332-172 @@@@@@@@@@@@@@@@@@@@ Film DVD dla Ciebie Na filmie dvd (28 minut w formacie ekranowym 16:9) niesamowita historia ludzi i cudownego obrazu Matki Boskiej Łaskawej z Tartakowa k/Sokala w woj. Lwowskim 
kilka fotek z tego filmu na stronie: www.rodowy.pl/lukawiec Zamówienia proszę składać pod adresem: sokal2@wp.pl lub telefonicznie: 94-340-60-06 @@@@@@@@@@@@@@@@
|
|||
| Wysłany: Wto 12:57, 16 Cze 2009 Temat postu: |
|
Sokal i kresy nad Bugiem - dvd
O czym jest film? Przepiękne są wnętrza cerkwi obrządku grecko-katolickiego, m.in. św. Piotra i Pawła oraz św. Mikołaja, w której B.Chmielnicki brał ślub. Sporo miejsca zajmuje pobyt w ruinach pałacu Potockich i czynnym już od 2004 r. kościele rzymsko-katolickim i cerkwi w Tartakowie. W maju 2007 r. odbyła się w tym kościele Msza św. w dwóch językach: polskim i ukraińskim. Normalnie raz w tygodniu przyjeżdża ksiądz z Czerwonogradu (dawniejszy Krystynopol) i odprawia nabożeństwa w języku ukraińskim. Na pewno duże wrażenie zrobią ujęcia klasztoru Bernardynów (obecnie znajduje się w nim ciężkie więzienie) oraz piękne widoki starego miasta i cmentarza w Sokalu. Wszystko jest uzupełnione rozmowami z mieszkańcami sokalszczyzny w języku polskim i ukraińskim. Fragmenty filmu można obejrzeć po kliknięciu na linki: Sokal k/Lwowa - intro do filmu: http://rodowy.pl/video/sokal_intro.WMV Sokal k/Lwowa -cerkiew pw. św.Piotra i Pawła: http://rodowy.pl/video/cerkiew_pp.WMV Zabuże k/Sokala - cerkiew pw. św. Michała Archanioła: http://rodowy.pl/video/cerkiew_zab.WMV Czas trwania filmu = 70:00 minut Informacje i zamówienia: sokal2@wp.pl tel.660-332-172 ############### PODRÓŻE NA KRESY - 12 płyt dvd , prod. 1992 # Płyta dvd nr 1 
Kapłan z Gułagu cz. I - 29 min - wzruszająca opowieść o powrocie ks. Kazimierza Świątka z Gułagu do katedry w Pińsku na Polesiu Kapłan z Gułagu cz. II - 29 min – odbudowa katedry w Pińsku, którą Białorusini chcieli zamienić w browar. Słynne nazwiska: Skirmutowie, Ordowie, Butrymowicze, Stankiewicze, Szpakowscy, Roszkiewicze i inni. # Płyta dvd nr 2 
Polesia czar - 26 min - polska szlachta kołchozowa, umierające wioski - żyć jest lepiej, ale radości mało, piosenki polskie i białoruskie, chaty kryte słomą, dodatek za radioaktywność Nieśwież - 25 min - Księstwo Ołyckie i Nieświeżskie. Księża, którzy uczą polskiego i malują kościoły. Klasztor s.s. Benedyktynek czy technikum z internatem? Brama Słucka – Ostra Brama Polesia. # Płyta dvd nr 3 
Kościoły Wołynia i Podola - 29 min - Krzemieniec, Borszczów, Czortków, Kopiczyna, cudowny obraz MB Borszczowskiej, Skała Podolska, Jeziorzany, Zbaraż, Gołuchów Poczajów - 30 min - Ławra Poczajowska-Jasna Góra Ukrainy, Poczajowskie dzwony, błogosławiony Kijów i jego grota. # Płyta dvd nr 4 
Z różnych stron Wołynia - 26 min - Korzec, Wiśniowiec, Zofiówka pod Humaniem. Słynne nazwiska, Wiśniowieccy, Potoccy Krzemieniec - 30 min - miejsce urodzin J. Słowackiego. Losy Liceum Krzemienieckiego, pomordowani Polacy # Płyta dvd nr 5 
Buczacz - 28 min- opowieści Jerzego Janickiego. Nad rzeką Strypą w XIV w. wybudowano tu zamek obronny, który należał do Buczackich, Golskich i Potockich. Zamek przetrwał napady Tatarów, Turków i Kozaków. W 1672 r., gdy Mahomet IV dowiedział się, że obroną kieruje żona właściciela Teresa Potocka, początkowo odstąpił od oblężenia i ofiarowanego okupu, lecz po pewnym czasie, zajął go na swoją czasową siedzibę. Czortków - 24 min - Stary polski cmentarz z licznymi nagrobkami (zachowany, lecz w znacznym stopniu zdewastowany, mauzoleum i katakumby ofiar ukraińskich egzekucji z lat 1918-1919. Spoczywają tam prochy obrońców Czortkowa z okresu walk polsko-ukraińskich, m.in. młodzi Polacy 16-, 17-letni gimnazjaliści. Ruiny zamku czortkowskiego na tzw. Wygnance z XVI wieku .Kościół rzymskokatolicki pw. św. Stanisława w Czortkowie - dawniej kościół oo. dominikanów. # Płyta dvd nr 6 
Jazłowiec - 29 min - jedna z najstarszych osad polskich na Podolu. Własność Buczackich (którzy po osiedleniu się w Jazłowcu przyjęli nazwisko Jazłowieckich), Radziwiłłów i Koniecpolskich. Miejsce urodzenia poety Kornela Ujejskiego, oraz - prawdopodobnie - miejsce śmierci i pochówku wybitnego kompozytora doby renesansu Mikołaja Gomółki urodzonego w Sandomierzu. W miasteczku do chwili obecnej znajduje się klasztor Sióstr Niepokalanek (założony w 1863 przez przybyłą z Rzymu bł. Marcelinę Darowską). W grudniu 1918 klasztor w Jazłowcu został zajęty przez wojska ukraińskie i zamieniony na więzienie dla internowanych Polaków. W lecie 1919 w wąwozach w pobliżu Jazłowca odbyła się trzydniowa, zwycięska bitwa 14 Pułku Ułanów (utworzonego w Rosji z Polaków służących w armii carskiej) z wojskami ukraińskimi. Od dnia zwycięstwa - 11 lipca 1919 pułk ten przyjął nazwę Ułanów Jazłowieckich. Ostróg - 25 min - miasto na Ukrainie (obwód rówieński), nad rzeką Horyń przy ujściu Wilii, dawna rezydencja magnaterii polskiej. Stary gród ruski, wzmiankowany już w 1100; od drugiej połowy XII wieku w Księstwie Wołyńskim; W latach 1919–39 w granicach Polski, w ówczesnym pow. zdołbunowskim, w dawnym województwie wołyńskim. Miasto było garnizonem macierzystym Batalionu KOP "Ostróg" i 19. Pułku Ułanów Wołyńskich. Podczas II wojny światowej, we wrześniu 1939 zajęty przez ZSRR i włączony następnie w składzie Ukrainy Zachodniej do ZSRR. W Borszczówce niemieckie komando SS zamordowało 115 osób, w Lidawce zlikwidowano całą kolonię. # Płyta dvd nr 7 
Gdzieś na Bukowinie - 24 min - kraina historyczna położona pomiędzy Karpatami Wschodnimi a środkowym Dniestrem, podzielona po II wojnie światowej na Bukowinę północną (ukraińską) oraz Bukowinę południową (rumuńską). Stanowi północną część historycznej Mołdawii. Skupiska miejskie terenów Bukowiny, to przede wszystkim leżąca na południu Suczawa i rozwijające się na północy Czerniowce. Potężna twierdza suczawska do dziś imponuje swymi walorami obronnymi. Monastyry suczawskie, z monastyrem św. Jana z Suczawy na czele, świadczą o poziomie kultury prawosławnej całej ówczesnej Mołdawii. Historia Czerniowiec była trochę odmienna, bardziej kupiecka. Czerniowce też później staną się stolicą austriackiej Bukowiny. Ziemie te były terenem nieudanej wyprawy króla polskiego Jana Olbrachta w 1497 r., którego wojska zostały zmuszone do odstąpienia od obleganej Suczawy, a następnie rozbite w lasach mołdawskich („Za króla Olbrachta, wyginęła szlachta”). W marcu 1849 Bukowina została odłączona od Galicji i stała się osobnym krajem koronnym jako Księstwo Bukowiny z osobnymi organami władzy - Prezydium Krajowym, sejmem krajowym i wydziałem krajowym. Zaleszczyki - 25 min - miasto na Podolu w zachodniej Ukrainie, położone w głębokim jarze w zakolu Dniestru, administracyjnie znajduje się w obwodzie tarnopolskim. Należały pierwotnie do Lubomirskich. Miastem stały się dopiero w 1766 jako własność króla Stanisława Augusta Poniatowskiego, otrzymując plan regulacyjny zgodny z polską tradycją – prostokątny rynek z ratuszem pośrodku, kościołem parafialnym usytuowanym przy ulicy wychodzącej z narożnika rynku i szachownicą ulic. Z uwagi na swój specyficzny, bardzo ciepły klimat w II Rzeczypospolitej znany kurort ze wspaniałymi plażami nad Dniestrem, miejsce jedynego występowania wielu gatunków roślin, "stolica" uprawy winorośli. Co roku urządzano tu ogólnopolskie święto winobrania. do Zaleszczyk na wypoczynek kilkakrotnie przybywał Marszałek Józef Piłsudski. # Płyta dvd nr 8 
Czerwony pas - 25 min Nazwa Kołomyja ma związek z założycielem miasta królem halickim Kolomanem. W roku 1459 hospodar mołdawski Stefan III Wielki złożył tutaj hołd Kazimierzowi Jagiellończykowi. Jako powiat był jednostką administracyjną w okresie I Rzeczypospolitej, ziemia halicka, województwo ruskie od 1569 do 1772 r. W latach 1886-1945 w Kołomyji funckjonowały tramwaje parowe. Przez cały okres swojej historii było nieustannie niszczone przez Tatarów, Kozaków oraz wojska mołdawskie. Kosów Huculski czy Kosów Pokucki. Położony nad Rybnicą, dopływem Prutu. W II Rzeczypospolitej miasto powiatowe województwa stanisławowskiego. Podczas inwazji sowieckiej na Polskę w 1939 roku tutaj rząd polski spędził ostatnią noc i przekroczył granicę z Rumunią na rzece Czeremosz. Kuty - osiedle typu miejskiego nad Czeremoszem, w malowniczej okolicy górzystej na pograniczu Bukowiny. Od 1991 na Ukrainie, w obwodzie iwanofrankowskim, rejonie kosowskim. W okresie międzywojennym Kuty słynęły jako miejscowość wypoczynkowa i ośrodek lokalnego rzemiosła artystycznego (tkactwo, hafciarstwo, garncarstwo). Corocznie w dniu 13 czerwca odbywały się tu sławne odpusty ormiańskie, ściągające Ormian z Polski, Bukowiny, Mołdawii, a nawet Armenii Czerniowce - Miasto zostało przyłączone do Austrii w 1775 r. Podczas I wojny światowej zajęte przez Rosjan w kwietniu 1916, przez półtora roku było na linii frontu. W latach 1918-1940 należało do Rumunii . Latem 1940 przyłączone do ZSRR jako Czernowice. W latach 1941-1944 ponownie należało do Rumunii. Zdobyte przez Armię Czerwoną w 1944, przemianowane na Czerniowce. W latach 1945-1991 część Ukraińskiej SRR, od 1991 należy do Ukrainy i jest stolicą obwodu czerniowieckiego. Huculska kolęda - 30 min - Huculi to najciekawszy zabytek etnograficzny nie tylko na ziemiach polskich, lecz i w Europie. Można spotkać wśród nich typy polskie, ukraińskie, węgierskie, rumuńskie, a nawet cechy antropologiczne tureckie i tatarskie czy wreszcie cygańskie i ormiańskie. Hucuł od narodzenia do śmierci żył w świecie magii, wierzeń i demonów. Lasy, połoniny, potoki zaludniały różnego rodzaju złe siły. Człowiek mógł się przed nimi bronić zaklęciem, zielem, modlitwą. # Płyta dvd nr 9 
Żytomierz cz. I - 22 min Żytomierz cz. II - 30 min - Założony w 884 roku. Żytomierz był jednym z największych miast Rusi Kijowskiej. Po oderwaniu przez Rosję Kijowa od województwa kijowskiego stał się w 1667 nową stolicą województwa. Od 1991 jest stolicą katolickiej diecezji kijowsko-żytomierskiej obrządku łacińskiego.Cmentarz polski (jeden z największych poza granicami Polski po Łyczakowskim we Lwowie i Rossie w Wilnie) # Płyta dvd nr 10 
Berdyczów - 25 min - miasto na Ukrainie, w obwodzie żytomierskim, siedziba władz rejonu berdyczowskiego, położone 44 km na południe od Żytomierza, nad rzeką Hniłopiat, prawym dopływem Teterewy. Na mocy unii lubelskiej w 1569 włączony do Rzeczypospolitej Obojga Narodów. Stanisław Zaremba (biskup kijowski) w 1647 został, wg wiernych, uzdrowiony za wstawiennictwem Matki Bożej Berdyczowskiej, której obraz ogłosił cudownym. Berdyczów nazywany został przez niego Ukraińską Częstochową.. Zjeżdżali się do Berdyczowa regularnie kupcy z najróżniejszych stron Europy. Z tego czasu pochodzi właśnie kupieckie zawołanie ... pisz do mnie na Berdyczów - jako, że był to w życiu wędrownych kupców jedyny adres, gdzie było pewne, że w przeciągu 2-3 miesięcy na pewno się zjawią. Stąd poste restante Berdyczowa pełniła ważną rolę w przebiegu informacji handlowej. Podczas II wojny światowej w sanktuarium berdyczowskim mieściło się rosyjskie więzienie. Bar - 24 min - Konfederacja barska (1768-1772) - zbrojny związek szlachty polskiej utworzony w Barze na Podolu 29 lutego 1768 roku, z zaprzysiężeniem aktu założycielskiego w obronie wiary katolickiej i niepodległości Rzeczypospolitej, skierowany przeciwko: kurateli Rosji, królowi Stanisławowi Augustowi Poniatowskiemu i popierającym go wojskom rosyjskim. Celem konfederacji było zniesienie ustaw narzuconych przez Rosję, a zwłaszcza dających równouprawnienie dysydentom. # Płyta dvd nr 11 
Łyczakowskie opowieści cz. I - 32 min - cmentarz Lwowa - historie grobów. Narratorem jest prof. Stanisław Nicieja, znawca kresów wschodnich, historyk sztuki Łyczakowskie opowieści cz. II - 26 min Lekcja historii - opowieść o ludziach. Zarówno o tych, którzy tworzyli jego klimat i krajobraz projektując i wykonując nagrobki, kaplice i rzeźby (m.in. Parys Filippi, Cyprian Godebski), jak i tych dla których były one zamawiane. Tu spoczywają m.in. Maria Konopnicka , Gabriela Zapolska, Seweryn Goszczyński, Artur Grottger, Prof. Stefan Banach, Mieczysław Gębarowicz, Karol Szajnocha, Walery Łoziński, Ludwik Kubala. Są na cmentarzu groby powstańców listopadowych i kwatera powstańców styczniowych. Cmentarz Łyczakowski, liczący 40 hektarów, jest klasycznym cmentarzem krajobrazowo– parkowym. Obszar, w którym go usytuowano stanowi malowniczy zakątek. Jest to jedna z najstarszych nekropolii istniejących do dziś w Europie. # Płyta dvd nr 12 
Żółkiew - 26 min - miasto na Ukrainie, obwód lwowski, nad Świną. W latach 1951-91 nosiło nazwę Niestierow od nazwiska lotnika rosyjskiego Piotra Niestierowa; spotykana jest również transkrypcja Nesterow). Do 17 września 1939 siedziba powiatu w województwie lwowskim. Założona w 1597 przez hetmana polnego koronnego Stanisława Żółkiewskiego. Była miastem prywatnym. Należało później do Daniłowiczów, Sobieskich i Radziwiłłów. Żółkiew była ulubioną rezydencją króla Jana III Sobieskiego. Król umocnił miasto nowoczesnymi obwarowaniami, dekorował też miasto w stylu barokowym, tu przywoził swoje liczne wojenne trofea. Żołkiew była garnizonem 6 Pułku Strzelców Konnych im. Hetmana Stanisława Żółkiewskiego. W żółkiewskiej farze oprócz pięknych marmurowych nagrobków Żółkiewskich i Sobieskich (autorstwa Andreasa Schlütera) znajdowały się do 1939 ogromne malowidła batalistyczne obrazujące największe zwycięskie bitwy króla Jana III Sobieskiego i jego pradziada Stanisława Żółkiewskiego, tworzące jeden z najbardziej monumentalnych zespołów malarstwa batalistycznego w Europie: Obrazy batalistyczne zostały na początku lat '60 XX wieku. umieszczone w Lwowskiej Galerii Sztuki w Olesku. Po wywiezieniu ich z kościoła w Żółkwi nie były nigdy eksponowane we wspólnym miejscu. Po upadku ZSRR i zwrocie kościoła katolikom obrazy te nie powróciły niestety na swoje dawne miejsce i pozostały w gestii galerii obrazów. Olesko - 25 min - Olesko położone jest 23 km na północ od Złoczowa, 72 km od Lwowa, 5 km od Podhorców przy szosie kijowskiej. Budynek zamkowy dwupiętrowy z basztą w jednym z narożników oraz basztą przybramną, prowadzącą na dziedziniec zamkowy. W latach 80. XVII w. gruntownie odnowiony staraniem króla Jana III. Po I rozbiorze Polski zamieniony przez Austriaków na koszary. W 200 rocznicę Wiktorii Wiedeńskiej, w 1883, wykupiony z rąk austriackich. Podczas I wojny światowej poważnie uszkodzony, w latach 30. odnowiony, ponownie uszkodzony podczas II wojny światowej. W latach 1961-1965 odnowiony. Od 1975 pełni rolę filii Lwowskiej Galerii Sztuki. W zamku eksponowane są ogromne malowidła batalistyczne z żółkiewskiej fary, upamiętniające zwycięskie bitwy Jana III Sobieskiego i jego pradziada hetmana Stanisława Żółkiewskiego. Kościół parafialny pw. św. Trójcy konsekrowany w 1597. Po II wojnie zamieniony na magazyn. Część wyposażenia znajduje się w Lwowskiej Galerii Sztuki. Obecnie w gestii cerkwi prawosławnej. Podhorce - wieś w zachodniej Ukrainie, w rejonie brodzkim obwodu lwowskiego; 17 km. na płn.-wsch. od Złoczowa, 8 km. od Oleska i około 17 km. od m. Brody. W II Rzeczypospolitej miejscowość była siedzibą gminy wiejskiej Podhorce w powiecie złoczowskim województwa tarnopolskiego. Zamek w stylu villa castello należący pierwotnie do Stanisława Koniecpolskiego, zbudowany w latach 1637-1641. W zamku mieściła się dawniej piękna kolekcja malarstwa. Obrazy częściowo przechowywane są w Muzeum Okręgowym w Tarnowie, w Lwowskiej Galerii Sztuki (Lwów i zamek w Olesku). Najcenniejszy obraz z całej kolekcji, Miłosierny Samarytanin, dzieło Jacoba Jordaensa, ewakuowany wraz z pewną częścią zbiorów podhoreckich we wrześniu 1939 znajduje się obecnie w Sao Paulo jako własność Fundacji Romana Sanguszki. Cerkiew z klasztorem Bazylianów (z XVIII w.) wybudowana na rzucie krzyża łacińskiego z fasadą w stylu barokowym. Kościół św. Józefa z lat (1752-1766), wybudowany na zamówienie Wacława Rzewuskiego, wg planów Romanusa. Kościół był najpierw kościołem zamkowym, a później parafialnym. Jest budowlą z półkolistą kopułą, oświetloną na szczycie latarnią i ozdobioną krzyżemAusteria - budynek dawnych stajen hetmańskich przekształcony w zajazd. # Informacje i zamówienia sokal2@wp.pl tel. 660-332-172 |
|
| Wysłany: Czw 2:15, 11 Cze 2009 Temat postu: |
|
| В такий нелюдяний спосіб поляки, за допомогою совєтської збройної сили, прогнали українське населення з таких давньоісторичних місцевостей, як Цеблів, Жужіль, Себечів, Белз, Мошків, Савчин, Шмитків, Боратин, Новий Двір, Добрачин, Завишня, Кристинопіль та інші. Совєтська преса й радіо інформували своє населення і ввесь світ про те, що начебто українці добровільно й радісно залишали "польську територію", щоб тільки жити в СССР. Однак вони не згадували про жорстокі методи того примусового виселювання, ані про те, що над покиненими українськими селами ще довго палали заграви: це українські повстанці палили опорожнені забудовання кол. українських сіл, щоб наїзники не мали пристановища, як тільки насунуть туди, в загарбані місцевості.
На Вознесіння 1946 р. в парафії ОО. Василіян у Кристинополі осталася вже тільки мала групка вірних, які ніби мали право залишитися тут; це були головно мішані подружжя. У спаленому монастирі новіція-ток Сестер Служебниць перебувало декілька монахинь, бо інші вже продісталися на Захід. Подібно вчинили й ченці василіяни, хоч і як довго вони билися з думками — залишатися на певне заслання на схід (Сибір), чи виїжджати в якусь країну Заходу. Саме день Вознесіння Господнього останні ОО. Василіяни, зі своїм ігуменом, призначили на прощання з вірними, тими, які ще осталися в Кристинополі, і тими, які вже ждали в Сокалі на день свого від'їзду до СССР. Вже о 5-тій год. ранку зійшлося чимало люду, щоб перед чудотворною іконою Матері Божої вислухати Службу Божу, яку відправляв о. ігумен В. Ковалик. В тогочасній непевності щодо свого майбутнього кожен тоді молився щиро і гаряче. Після Служби Божої о. парох розпочав своє прощальне слово до всіх вірних, але як тільки сказав: "Мої дорогі, це востаннє ми зібралися у стіп нашої найдорожчої Матері...", вся громада вірних заридала. Плакали всі, а з ними і їхній духовний провідник, о. Ковалик. Щойно тоді, як почуття жалю й розпачі трохи пригасли і люди заспокоїлися, міг він сказати їм декілька слів духовної потіхи, нагадуючи їм, що й Мати Божа мусіла колись утікати з рідного краю і рятуватися зі своїм Дитятком у Єгипті. Свята Родина також знала, що значить переслідування й вигнання. Заохочуючи вірних до витривання у вірі та в молитві, о. В. Ковалик запевнив їх, що остаточно таки переможе Правда і наша Церква та ввесь народ зустрінуть світлі дні на своїй рідній землі. Після виїзду наших людей з Кристинополя о. В. Ковалик ще три тижні жив у монастирі, а тоді й він виїхав на Захід. Через рік опісля теж о. Романик, о. Кулибаба і брат Пилип мусіли покинути своє духовне селище: одного дня несподівано під монастир увігналася вантажна автомашина з урядовими службовцями, які звеліли нашим священикам і монахові Пилипові швидко зібратися до подорожі. Забравши найко-нечніші речі з собою, вони від'їхали, їх заслали в глибину Польщі. Ось якими методами окупанти української землі проводили т. зв. "добровільне переселення українців" з їхніх прадідівських земель. |
|
| Wysłany: Czw 2:14, 11 Cze 2009 Temat postu: |
|
| Кінчався 1945 рік. Сніг вибілив поля й сіножаті, а на тому тлі в місячну ніч ще виразніше видніли обриси бернардинського монастиря, що став уже станицею горезвісної міліції Кристинополя. Нараз нічну тишу прорвали рушничні й кулеметні постріли. На станицю наступав відділ УПА. Незабаром пролунав сильний вибух. Це повстанці вистрілили торпеду в напрямі мурів будинку. Одначе і в цьому випадку полякам пощастило. Повстанці наступали через відкрите поле і були наражені на густий вогонь противника з-поза мурів. Артилериста УПА — спеціяліста від торпед — поранила польська куля зараз після першого пострілу торпеди і його довелося відтягнути в безпечне місце. Запущена торпеда впала при самому мурі, але не вибухла, бо це теж був один залишок з воєнних запасів. Коли польській міліції в монастирських забудованнях прийшла допомога зі совєтського боку, з-за Бугу, наші повстанці відступили; вороги навіть не пробували гнатися за ними.
Водночас із тією операцією проходила інша акція УПА на місто. Група повстанців наскочила на доми відомих польських ватажків і спалила їх. Але повстанці нікого іншого не турбували, а навіть допомагали польським родинам у сусідстві врятуватися від небезпеки — горіючих хат злочинних ватажків. Це не вперше така поведінка вояків УПА супроти невинного польського населення з'єднала пошану чесних поляків для нашого вояцтва та збільшила погорду для своїх міліціонерів, яких вони називали просто бандитами. В загальному, згадані відплатні дії УПА змінили становище українців на краще, а свавільні напади міліції на українські села припинилися. 1946 рік почався для наших людей певним спокоєм, принаймні не було нападів бандитського шумовиння, але зате цей рік позначився частими облавами, що їх проводили совєтські прикордонні відділи з офіційною метою: "вичистити терен від бандерівців". Тим часом польське військо, проводячи подібну акцію на Лемківщині, в Переми-щині та Холмщині, наблизилося до Кристинополя, Сокаля і Крилова. Наприкінці травня 1946 р. відділи польського війська прибули до Кристинополя, що в той час був по польському боці кордону, над Бугом і Солокією. Частина жовнірів розмістилася в Новому Дворі та Клюсові, а друга в Кристинополі. До монастиря ОО. Василіян прийшов з кількома старшинами підполковник польської армії та домагався в ігумена Ковалика передання монастирських забудовань для війська на якийсь ближче неозначений час. Тепер не було виходу і ченці мусіли приміститися в кутку одного крила монастиря, а решту зайняли польські вояки. Раніше в монастирі приміщувався філософічний факультет богословії ОО. Василіян, де вчилося яких ЗО ченців. В непевні повоєнні роки о. ігумен поступово висилав цих своїх студентів на Захід, згідно з розсудливою порадою керівників Чину в Римі. Тож у монастирі тепер жили ще тільки три священики — о. В. Ковалик, о. Й. Романик, о. А. Кулибаба і чернець Якинт Пилип. З приходом відділів польської армії почалося вже серйозне висе-лювання українців з їхніх прадідівських земель, очевидно, примусове, хоч ця акція далі називалася "добровільним переселенням". В прикордонних селах польські вояки ходили від хати до хати, всіляко залякували наших людей — погрозами і грабунками, а то й побоями за будь-який вияв неохоти покинути своє приміщення. Зібраних людей перевозили у збірні пункти в Белзі, Кристинополі й Сокалі. Звідтіль мали їх незабаром перевезти на совєтську територію, куди хто зголосився. Цілими днями блукали ці нещасні люди по тих переселенчих пунктах, не знаючи, що їх чекає в обіцяному совєтському раю. У Себечеві люди ставили опір і з допомогою УПА спершу позбулися напасників — польського війська, яке пробувало їх стероризувати. Але згодом польське командування послало туди більшу силу, а совєтський літак скинув на село запальні бомби і обстріляв людей з кулеметів. Здавалося, настав "страшний суд": людей насильно перевозили на залізничну станцію в Сокалі, при тому побивали навіть старих, жінок, дітей і хворих. Так знищено це велике, культурне й національно свідоме село. Вигнані зі своїх господарств його мешканці мусіли тепер скитатися на пересильному пункті, не знаючи, коли настане день переїзду. Адже в Белзі ще 1945 р. створено було подібний пересильний пункт, на якому згуртовано виселенців теж із деяких наших сусідніх сіл. Совєтські та польські адміністратори впевняли людей, що їхній переїзд завершиться вже незабаром — і то "дуже швидко". Те "швидко" тривало цілий рік. Осінь і зиму 1945-46 довелося тим нещасливцям перебути під шатрами, без уваги на холодні дощі, сніг і мороз. Багато цих "добровільних переселенців" померло від тифу — головно старі й діти, які не могли перетривати непривітної зими і невідповідних приміщень. |
|
| Wysłany: Czw 2:14, 11 Cze 2009 Temat postu: |
|
| Наступного дня в місті було тихо й сумно, неначе по відбутті якогось великого похорону. Міліціонери нервово патрулювали вулиці, а мешканці мали невдоволений вигляд, бо їхня "героїчна" міліція не виправдала себе. Після цього інциденту комендант кристинопільської міліції приїхав до монастиря ОО. Василіян, в якому жило майже 20 монахів під наглядом ігумена й пароха о. В. Ковалика. Від нього комендант вимагав, щоб монахи примістилися в частині одного крила будинку, бо решту буде займати для себе міліція. Намір був самозрозумілий: українські повстанці не зважаться нападати на рідний монастир і польська міліція мала б тут безпечне приміщення. Ігумен Ковалик нагадав комендантові, що монастир є під охороною спеціяльної угоди (конкордату) Ватикану з Варшавою, згідно з якою Польща зобов'язалася шанувати права і власність Греко-католицької Церкви на своїй державній території. Коли ж комендант далі настоював на своєму, тоді о. Ковалик сказав: "Якщо ви силоміць увійдете в монастир, то я негайно поїду до Любліну й Варшави зі скаргою на вашу поведінку". Щойно тоді комендант вирішив, очевидно, що йому краще буде забути свій підступний намір і вже більше не вимагав передачі монастиря на приміщення для своєї міліції.
Приблизно в тому самому часі деякі міліціонери з Кристинополя, на наказ свого коменданта, поїхали до с. Острова, що за 7 км на захід від містечка. Це, колись українське, а тепер у дві треті спольщене, село стало укріпленою базою для польської боївки. Туди ще в 1944 році наїжджали різні польські офіцери з Варшави й інших міст, там вони скривалися від німців, туди вони стягали своїх бойовиків і тепер мали намір винищувати пограничні українські села. Цього наміру їм не пощастило здійснити. Одної ночі взимку 1944 року українські повстанці запобіжним наскоком знешкодили цю злочинну польську збройну базу. Саме бойовиками з того Острова кристинопільська міліційна станиця поповнилася і врешті розташувалася в монастирі 00. Бернардинів. Цей, чи не 200-річний, монастир мав товсті мури і сильні пивниці. Тож від часу згаданого нападу УПА на Кристинопіль польське населення на ніч прямувало до свого монастиря — під охорону його мурів і міліції. Не бракувало там і поляків, з дітьми й особистими речами, зі сусіднього села Нового Двору. Такий стан тривоги й непевности тривав декілька тижнів. Чесні поляки просили свою міліцію припинити грабункові напади на українські села, але їхнього розсудливого голосу ніхто не брав до уваги і напади тривали далі. |
|
| Wysłany: Czw 2:13, 11 Cze 2009 Temat postu: Wysiedlenia Ukraińców z Krystynopola - po ukraińsku |
|
| Г. Шляхтицький,
Виселення українців у Кристинопільщині. Про ніби "добровільне переселення українців" із земель Надбужанщини, переданих Москвою комуністичній Польщі, вже написано доволі багато. Автор цих рядків жив у час тієї переселенчої акції в Кристинополі, над Бугом, і з власних спостережень свідчить про терористичний характер тих заходів Москви і Варшави, здійснюваних військово-поліційними силами та за допомогою цивільних польських банд. Як тільки в 1945 році розпочалася ця акція виселювання українців із сіл Равщини, Белзчини, Кристинопільщини й Сокальщини, тоді там зразу почали діятися дійсно несамовиті речі. Мешканців наших сіл тероризували наїзники щодня. Молоді, які ще не приєдналися до відділів УПА в тих районах, ховалися вдень у лісах і по полях, а вночі скрадалися, немов злодії, до рідних хат, якщо ті хати ще збереглися. Адже як тільки зійшло сонце, польські міліціонерські банди (інакше назвати їх таки справді годі) нападали на села під приводом "облав на бандерівців", а насправді для того, щоб наживитися майном наших людей. Нічого дивного, що селяни мусіли закопувати найконечніші речі, щоб їх не пограбували поляки, і самі ховалися, де могли, як колись їхні предки перед татарвою. Ще й сьогодні в моїй пам'яті стоять незатерті картини таких "облав", спершу в с. Клюсів, за три кілометри від Кристинополя. Бачу, як міліціонери й цивільні поляки — чоловіки, жінки, хлопці й дівчата — повертаються з Клюсова: возами везуть пограбоване добро — поросята, гуси, кури, подушки, перини, ведуть теж коні й корови. Всі веселі, нахабно вигукують погрози в бік українців і з погордою дивляться на них. Ніхто з наших людей не смів сказати будь-якого слова протесту чи показати якимось рухом, що буде ставити опір, а то вбили б на місці. А ось друга картина з с. Добрачина, 4 км на схід від Кристинополя. Після подібної "облави" на українських повстанців відділ польського війська провадив чи не 150 наших селян — переважно старших чоловіків, бо молоді вже були в лісах. Руки їхні пов'язані дротом за плечима. Так і завели їх у Кристинопіль, де після т. зв. "слідства" кілька осіб померло таки там на місці, інші — після звільнення догоріли вдома, а багато хто назавжди втратив здоров'я від побоїв. Інша доля зустріла мешканців присілка Маджарки, що був при шляху між Боратином і Кристинополем. Там жило декілька українських родин. Банда польських міліціонерів напала на той присілок, зігнала всіх українців — чоловіків, жінок, старих і дітей — до одної стодоли, яку облила нафтою і підпалила. В страшних муках загинули в тому вогні дві родини — Кулиничів та Котів, а з ними й семирічна Кася Кіт. її дві сестри якось вирвалися з горіючої стодоли і стали втікати в напрямі залізничної станції, де тоді працювали якісь совєтські службовці. Поляки, спостерігши втікачів, почали стріляти за ними, але ті службовці охоронили їх. Через два дні опісля о. Й. Романик ЧСВВ поховав на місцевому цвинтарі рештки людей, спалених у стодолі. Людське горе досягло тоді свого краю і хто мав силу й охоту ставити опір наїзникам, той приєднувався до повстанців, які діяли в тих околицях. Провід УПА вирішив провести протиакцію. Насамперед команда УПА спробувала, через коменданта польської міліції, мирно домогтися в поляків припинення грабункових нападів на українські села і повернення селянам пограбованого майна. Комендант обіцяв це виконати, але незабаром наїзди на українські села розпочалися знову. Тож одної ночі на вулицях Кристинополя несподівано виникла стрілянина, що згодом досягла центру містечка. Це відділ УПА, розгромивши нічну охорону, наблизився до станиці міліції, що в той час приміщувалася в укріпленому будинку міської школи. Повстанці обстріляли її з легкої зброї та спробували розбити її стіни спеціяльним стрільном, яке одначе було дефективне і не досягло своєї цілі. Хоча згодом відділ УПА мусів відступити з містечка, то все таки той сміливий наскок на цю польську базу на деякий час присмирив поляків. |
|