 Wysłany: Czw 23:17, 12 Lip 2012 Temat postu: |
|
| W połowie 1943 r. oddziały UPA na Wołyniu, których głównodowodzącym był Roman Szuchewycz, (1907-1950), a jednym z najkrwawszych wykonawców jego decyzji - Dmytro Klaczkiwskyj, dowódca grupy UPA – Północ, przygotowały szeroko zakrojony atak na blisko sto miejscowości wołyńskich, mordując w sposób bezwzględny polską ludność cywilną, kobiety, dzieci i starców. Kłaczkiwskyj zasłynął wtedy z tajnej dyrektywy, która dotyczyła wymordowania polskich mężczyzn w wieku od szesnastu do sześćdziesięciu lat. Pisał w niej:
„Powinniśmy przeprowadzić wielką akcję likwidacji polskiego elementu. Przy odejściu wojsk niemieckich należy wykorzystać ten dogodny moment dla zlikwidowania całej ludności męskiej w wieku od szesnastu do sześćdziesiąt lat. [...] Tej walki nie możemy przegrać i za każdą cenę trzeba osłabić polskie siły. Leśne wsie oraz wioski położone obok leśnych masywów powinny zniknąć z powierzchni ziem”. Efektem tej dyrektywy była m.in. tzw. krwawa niedziela, kiedy oddziały UPA napadły o świcie 11 lipca 1943 r., a potem napadały w następne dni i tygodnie, i w sposób brutalny i okrutny wymordowały za pomocą takich narzędzi jak sierpy, noże, młotki, kosy, piły około 60 tyś. Polaków na Wołyniu. Domy, dobytek, urządzenia gospodarcze zostały rozkradzione, zrujnowane i spalone. |
|
| Wysłany: Śro 19:38, 11 Sie 2010 Temat postu: |
|||
| .
Polskie kresy na płytach dvd @@@ Trwający ponad 80 minut film pt: "Wilno z okna na Szkaplernej" pokazuje wędrówkę rodowitej wilnianki, która po śmierci ojca, jako kilkuletnie dziecko, w 1954 z matką wyjechała na Ziemie Zachodnie. Po ponad 50 latach wróciła do Wilna i razem ze stryjecznym bratem zaczęła szukać śladów młodości jej rodziców i krewnych oraz swojego dzieciństwa. Tak jak miała szczęście odkryć, że jej stryj nie zginął w bombardowaniu Baranowicz w czasie wojny, a po jej zakończeniu ożenił się i wyjechał w 1945 r. do Polski, tak - dzięki pomocy rektora kościoła NMP Na Piaskach w Wilnie - odnalazła groby ojca i brata oraz dom na ul. Szkaplernej, w którym mieszkała jako dziecko. Film, nagrany w nowoczesnym formacie ekranowym (16:9), pokazuje wędrówkę po cmentarzach, starych uliczkach i zaułkach Wilna, fragmenty liturgii w Kościołach i cerkwiach, a przede wszystkim w kościele franciszkańskim i kaplicy Matki Boskiej Ostrobramskiej. 
Szczegółowe informacje i zamówienia: sokal2@wp.pl tel.660-332-172 @@@@@@@@@@@@@@@@@@@@ Film DVD dla Ciebie Na filmie dvd (28 minut w formacie ekranowym 16:9) niesamowita historia ludzi i cudownego obrazu Matki Boskiej Łaskawej z Tartakowa k/Sokala w woj. Lwowskim 
kilka fotek z tego filmu na stronie: www.rodowy.pl/lukawiec Zamówienia proszę składać pod adresem: sokal2@wp.pl lub telefonicznie: 94-340-60-06 @@@@@@@@@@@@@@@@
|
|||
| Wysłany: Wto 12:55, 16 Cze 2009 Temat postu: |
|
Sokal i kresy nad Bugiem - dvd
O czym jest film? Przepiękne są wnętrza cerkwi obrządku grecko-katolickiego, m.in. św. Piotra i Pawła oraz św. Mikołaja, w której B.Chmielnicki brał ślub. Sporo miejsca zajmuje pobyt w ruinach pałacu Potockich i czynnym już od 2004 r. kościele rzymsko-katolickim i cerkwi w Tartakowie. W maju 2007 r. odbyła się w tym kościele Msza św. w dwóch językach: polskim i ukraińskim. Normalnie raz w tygodniu przyjeżdża ksiądz z Czerwonogradu (dawniejszy Krystynopol) i odprawia nabożeństwa w języku ukraińskim. Na pewno duże wrażenie zrobią ujęcia klasztoru Bernardynów (obecnie znajduje się w nim ciężkie więzienie) oraz piękne widoki starego miasta i cmentarza w Sokalu. Wszystko jest uzupełnione rozmowami z mieszkańcami sokalszczyzny w języku polskim i ukraińskim. Fragmenty filmu można obejrzeć po kliknięciu na linki: Sokal k/Lwowa - intro do filmu: http://rodowy.pl/video/sokal_intro.WMV Sokal k/Lwowa -cerkiew pw. św.Piotra i Pawła: http://rodowy.pl/video/cerkiew_pp.WMV Zabuże k/Sokala - cerkiew pw. św. Michała Archanioła: http://rodowy.pl/video/cerkiew_zab.WMV Czas trwania filmu = 70:00 minut Informacje i zamówienia: sokal2@wp.pl tel.660-332-172 ############### PODRÓŻE NA KRESY - 12 płyt dvd , prod. 1992 # Płyta dvd nr 1 
Kapłan z Gułagu cz. I - 29 min - wzruszająca opowieść o powrocie ks. Kazimierza Świątka z Gułagu do katedry w Pińsku na Polesiu Kapłan z Gułagu cz. II - 29 min – odbudowa katedry w Pińsku, którą Białorusini chcieli zamienić w browar. Słynne nazwiska: Skirmutowie, Ordowie, Butrymowicze, Stankiewicze, Szpakowscy, Roszkiewicze i inni. # Płyta dvd nr 2 
Polesia czar - 26 min - polska szlachta kołchozowa, umierające wioski - żyć jest lepiej, ale radości mało, piosenki polskie i białoruskie, chaty kryte słomą, dodatek za radioaktywność Nieśwież - 25 min - Księstwo Ołyckie i Nieświeżskie. Księża, którzy uczą polskiego i malują kościoły. Klasztor s.s. Benedyktynek czy technikum z internatem? Brama Słucka – Ostra Brama Polesia. # Płyta dvd nr 3 
Kościoły Wołynia i Podola - 29 min - Krzemieniec, Borszczów, Czortków, Kopiczyna, cudowny obraz MB Borszczowskiej, Skała Podolska, Jeziorzany, Zbaraż, Gołuchów Poczajów - 30 min - Ławra Poczajowska-Jasna Góra Ukrainy, Poczajowskie dzwony, błogosławiony Kijów i jego grota. # Płyta dvd nr 4 
Z różnych stron Wołynia - 26 min - Korzec, Wiśniowiec, Zofiówka pod Humaniem. Słynne nazwiska, Wiśniowieccy, Potoccy Krzemieniec - 30 min - miejsce urodzin J. Słowackiego. Losy Liceum Krzemienieckiego, pomordowani Polacy # Płyta dvd nr 5 
Buczacz - 28 min- opowieści Jerzego Janickiego. Nad rzeką Strypą w XIV w. wybudowano tu zamek obronny, który należał do Buczackich, Golskich i Potockich. Zamek przetrwał napady Tatarów, Turków i Kozaków. W 1672 r., gdy Mahomet IV dowiedział się, że obroną kieruje żona właściciela Teresa Potocka, początkowo odstąpił od oblężenia i ofiarowanego okupu, lecz po pewnym czasie, zajął go na swoją czasową siedzibę. Czortków - 24 min - Stary polski cmentarz z licznymi nagrobkami (zachowany, lecz w znacznym stopniu zdewastowany, mauzoleum i katakumby ofiar ukraińskich egzekucji z lat 1918-1919. Spoczywają tam prochy obrońców Czortkowa z okresu walk polsko-ukraińskich, m.in. młodzi Polacy 16-, 17-letni gimnazjaliści. Ruiny zamku czortkowskiego na tzw. Wygnance z XVI wieku .Kościół rzymskokatolicki pw. św. Stanisława w Czortkowie - dawniej kościół oo. dominikanów. # Płyta dvd nr 6 
Jazłowiec - 29 min - jedna z najstarszych osad polskich na Podolu. Własność Buczackich (którzy po osiedleniu się w Jazłowcu przyjęli nazwisko Jazłowieckich), Radziwiłłów i Koniecpolskich. Miejsce urodzenia poety Kornela Ujejskiego, oraz - prawdopodobnie - miejsce śmierci i pochówku wybitnego kompozytora doby renesansu Mikołaja Gomółki urodzonego w Sandomierzu. W miasteczku do chwili obecnej znajduje się klasztor Sióstr Niepokalanek (założony w 1863 przez przybyłą z Rzymu bł. Marcelinę Darowską). W grudniu 1918 klasztor w Jazłowcu został zajęty przez wojska ukraińskie i zamieniony na więzienie dla internowanych Polaków. W lecie 1919 w wąwozach w pobliżu Jazłowca odbyła się trzydniowa, zwycięska bitwa 14 Pułku Ułanów (utworzonego w Rosji z Polaków służących w armii carskiej) z wojskami ukraińskimi. Od dnia zwycięstwa - 11 lipca 1919 pułk ten przyjął nazwę Ułanów Jazłowieckich. Ostróg - 25 min - miasto na Ukrainie (obwód rówieński), nad rzeką Horyń przy ujściu Wilii, dawna rezydencja magnaterii polskiej. Stary gród ruski, wzmiankowany już w 1100; od drugiej połowy XII wieku w Księstwie Wołyńskim; W latach 1919–39 w granicach Polski, w ówczesnym pow. zdołbunowskim, w dawnym województwie wołyńskim. Miasto było garnizonem macierzystym Batalionu KOP "Ostróg" i 19. Pułku Ułanów Wołyńskich. Podczas II wojny światowej, we wrześniu 1939 zajęty przez ZSRR i włączony następnie w składzie Ukrainy Zachodniej do ZSRR. W Borszczówce niemieckie komando SS zamordowało 115 osób, w Lidawce zlikwidowano całą kolonię. # Płyta dvd nr 7 
Gdzieś na Bukowinie - 24 min - kraina historyczna położona pomiędzy Karpatami Wschodnimi a środkowym Dniestrem, podzielona po II wojnie światowej na Bukowinę północną (ukraińską) oraz Bukowinę południową (rumuńską). Stanowi północną część historycznej Mołdawii. Skupiska miejskie terenów Bukowiny, to przede wszystkim leżąca na południu Suczawa i rozwijające się na północy Czerniowce. Potężna twierdza suczawska do dziś imponuje swymi walorami obronnymi. Monastyry suczawskie, z monastyrem św. Jana z Suczawy na czele, świadczą o poziomie kultury prawosławnej całej ówczesnej Mołdawii. Historia Czerniowiec była trochę odmienna, bardziej kupiecka. Czerniowce też później staną się stolicą austriackiej Bukowiny. Ziemie te były terenem nieudanej wyprawy króla polskiego Jana Olbrachta w 1497 r., którego wojska zostały zmuszone do odstąpienia od obleganej Suczawy, a następnie rozbite w lasach mołdawskich („Za króla Olbrachta, wyginęła szlachta”). W marcu 1849 Bukowina została odłączona od Galicji i stała się osobnym krajem koronnym jako Księstwo Bukowiny z osobnymi organami władzy - Prezydium Krajowym, sejmem krajowym i wydziałem krajowym. Zaleszczyki - 25 min - miasto na Podolu w zachodniej Ukrainie, położone w głębokim jarze w zakolu Dniestru, administracyjnie znajduje się w obwodzie tarnopolskim. Należały pierwotnie do Lubomirskich. Miastem stały się dopiero w 1766 jako własność króla Stanisława Augusta Poniatowskiego, otrzymując plan regulacyjny zgodny z polską tradycją – prostokątny rynek z ratuszem pośrodku, kościołem parafialnym usytuowanym przy ulicy wychodzącej z narożnika rynku i szachownicą ulic. Z uwagi na swój specyficzny, bardzo ciepły klimat w II Rzeczypospolitej znany kurort ze wspaniałymi plażami nad Dniestrem, miejsce jedynego występowania wielu gatunków roślin, "stolica" uprawy winorośli. Co roku urządzano tu ogólnopolskie święto winobrania. do Zaleszczyk na wypoczynek kilkakrotnie przybywał Marszałek Józef Piłsudski. # Płyta dvd nr 8 
Czerwony pas - 25 min Nazwa Kołomyja ma związek z założycielem miasta królem halickim Kolomanem. W roku 1459 hospodar mołdawski Stefan III Wielki złożył tutaj hołd Kazimierzowi Jagiellończykowi. Jako powiat był jednostką administracyjną w okresie I Rzeczypospolitej, ziemia halicka, województwo ruskie od 1569 do 1772 r. W latach 1886-1945 w Kołomyji funckjonowały tramwaje parowe. Przez cały okres swojej historii było nieustannie niszczone przez Tatarów, Kozaków oraz wojska mołdawskie. Kosów Huculski czy Kosów Pokucki. Położony nad Rybnicą, dopływem Prutu. W II Rzeczypospolitej miasto powiatowe województwa stanisławowskiego. Podczas inwazji sowieckiej na Polskę w 1939 roku tutaj rząd polski spędził ostatnią noc i przekroczył granicę z Rumunią na rzece Czeremosz. Kuty - osiedle typu miejskiego nad Czeremoszem, w malowniczej okolicy górzystej na pograniczu Bukowiny. Od 1991 na Ukrainie, w obwodzie iwanofrankowskim, rejonie kosowskim. W okresie międzywojennym Kuty słynęły jako miejscowość wypoczynkowa i ośrodek lokalnego rzemiosła artystycznego (tkactwo, hafciarstwo, garncarstwo). Corocznie w dniu 13 czerwca odbywały się tu sławne odpusty ormiańskie, ściągające Ormian z Polski, Bukowiny, Mołdawii, a nawet Armenii Czerniowce - Miasto zostało przyłączone do Austrii w 1775 r. Podczas I wojny światowej zajęte przez Rosjan w kwietniu 1916, przez półtora roku było na linii frontu. W latach 1918-1940 należało do Rumunii . Latem 1940 przyłączone do ZSRR jako Czernowice. W latach 1941-1944 ponownie należało do Rumunii. Zdobyte przez Armię Czerwoną w 1944, przemianowane na Czerniowce. W latach 1945-1991 część Ukraińskiej SRR, od 1991 należy do Ukrainy i jest stolicą obwodu czerniowieckiego. Huculska kolęda - 30 min - Huculi to najciekawszy zabytek etnograficzny nie tylko na ziemiach polskich, lecz i w Europie. Można spotkać wśród nich typy polskie, ukraińskie, węgierskie, rumuńskie, a nawet cechy antropologiczne tureckie i tatarskie czy wreszcie cygańskie i ormiańskie. Hucuł od narodzenia do śmierci żył w świecie magii, wierzeń i demonów. Lasy, połoniny, potoki zaludniały różnego rodzaju złe siły. Człowiek mógł się przed nimi bronić zaklęciem, zielem, modlitwą. # Płyta dvd nr 9 
Żytomierz cz. I - 22 min Żytomierz cz. II - 30 min - Założony w 884 roku. Żytomierz był jednym z największych miast Rusi Kijowskiej. Po oderwaniu przez Rosję Kijowa od województwa kijowskiego stał się w 1667 nową stolicą województwa. Od 1991 jest stolicą katolickiej diecezji kijowsko-żytomierskiej obrządku łacińskiego.Cmentarz polski (jeden z największych poza granicami Polski po Łyczakowskim we Lwowie i Rossie w Wilnie) # Płyta dvd nr 10 
Berdyczów - 25 min - miasto na Ukrainie, w obwodzie żytomierskim, siedziba władz rejonu berdyczowskiego, położone 44 km na południe od Żytomierza, nad rzeką Hniłopiat, prawym dopływem Teterewy. Na mocy unii lubelskiej w 1569 włączony do Rzeczypospolitej Obojga Narodów. Stanisław Zaremba (biskup kijowski) w 1647 został, wg wiernych, uzdrowiony za wstawiennictwem Matki Bożej Berdyczowskiej, której obraz ogłosił cudownym. Berdyczów nazywany został przez niego Ukraińską Częstochową.. Zjeżdżali się do Berdyczowa regularnie kupcy z najróżniejszych stron Europy. Z tego czasu pochodzi właśnie kupieckie zawołanie ... pisz do mnie na Berdyczów - jako, że był to w życiu wędrownych kupców jedyny adres, gdzie było pewne, że w przeciągu 2-3 miesięcy na pewno się zjawią. Stąd poste restante Berdyczowa pełniła ważną rolę w przebiegu informacji handlowej. Podczas II wojny światowej w sanktuarium berdyczowskim mieściło się rosyjskie więzienie. Bar - 24 min - Konfederacja barska (1768-1772) - zbrojny związek szlachty polskiej utworzony w Barze na Podolu 29 lutego 1768 roku, z zaprzysiężeniem aktu założycielskiego w obronie wiary katolickiej i niepodległości Rzeczypospolitej, skierowany przeciwko: kurateli Rosji, królowi Stanisławowi Augustowi Poniatowskiemu i popierającym go wojskom rosyjskim. Celem konfederacji było zniesienie ustaw narzuconych przez Rosję, a zwłaszcza dających równouprawnienie dysydentom. # Płyta dvd nr 11 
Łyczakowskie opowieści cz. I - 32 min - cmentarz Lwowa - historie grobów. Narratorem jest prof. Stanisław Nicieja, znawca kresów wschodnich, historyk sztuki Łyczakowskie opowieści cz. II - 26 min Lekcja historii - opowieść o ludziach. Zarówno o tych, którzy tworzyli jego klimat i krajobraz projektując i wykonując nagrobki, kaplice i rzeźby (m.in. Parys Filippi, Cyprian Godebski), jak i tych dla których były one zamawiane. Tu spoczywają m.in. Maria Konopnicka , Gabriela Zapolska, Seweryn Goszczyński, Artur Grottger, Prof. Stefan Banach, Mieczysław Gębarowicz, Karol Szajnocha, Walery Łoziński, Ludwik Kubala. Są na cmentarzu groby powstańców listopadowych i kwatera powstańców styczniowych. Cmentarz Łyczakowski, liczący 40 hektarów, jest klasycznym cmentarzem krajobrazowo– parkowym. Obszar, w którym go usytuowano stanowi malowniczy zakątek. Jest to jedna z najstarszych nekropolii istniejących do dziś w Europie. # Płyta dvd nr 12 
Żółkiew - 26 min - miasto na Ukrainie, obwód lwowski, nad Świną. W latach 1951-91 nosiło nazwę Niestierow od nazwiska lotnika rosyjskiego Piotra Niestierowa; spotykana jest również transkrypcja Nesterow). Do 17 września 1939 siedziba powiatu w województwie lwowskim. Założona w 1597 przez hetmana polnego koronnego Stanisława Żółkiewskiego. Była miastem prywatnym. Należało później do Daniłowiczów, Sobieskich i Radziwiłłów. Żółkiew była ulubioną rezydencją króla Jana III Sobieskiego. Król umocnił miasto nowoczesnymi obwarowaniami, dekorował też miasto w stylu barokowym, tu przywoził swoje liczne wojenne trofea. Żołkiew była garnizonem 6 Pułku Strzelców Konnych im. Hetmana Stanisława Żółkiewskiego. W żółkiewskiej farze oprócz pięknych marmurowych nagrobków Żółkiewskich i Sobieskich (autorstwa Andreasa Schlütera) znajdowały się do 1939 ogromne malowidła batalistyczne obrazujące największe zwycięskie bitwy króla Jana III Sobieskiego i jego pradziada Stanisława Żółkiewskiego, tworzące jeden z najbardziej monumentalnych zespołów malarstwa batalistycznego w Europie: Obrazy batalistyczne zostały na początku lat '60 XX wieku. umieszczone w Lwowskiej Galerii Sztuki w Olesku. Po wywiezieniu ich z kościoła w Żółkwi nie były nigdy eksponowane we wspólnym miejscu. Po upadku ZSRR i zwrocie kościoła katolikom obrazy te nie powróciły niestety na swoje dawne miejsce i pozostały w gestii galerii obrazów. Olesko - 25 min - Olesko położone jest 23 km na północ od Złoczowa, 72 km od Lwowa, 5 km od Podhorców przy szosie kijowskiej. Budynek zamkowy dwupiętrowy z basztą w jednym z narożników oraz basztą przybramną, prowadzącą na dziedziniec zamkowy. W latach 80. XVII w. gruntownie odnowiony staraniem króla Jana III. Po I rozbiorze Polski zamieniony przez Austriaków na koszary. W 200 rocznicę Wiktorii Wiedeńskiej, w 1883, wykupiony z rąk austriackich. Podczas I wojny światowej poważnie uszkodzony, w latach 30. odnowiony, ponownie uszkodzony podczas II wojny światowej. W latach 1961-1965 odnowiony. Od 1975 pełni rolę filii Lwowskiej Galerii Sztuki. W zamku eksponowane są ogromne malowidła batalistyczne z żółkiewskiej fary, upamiętniające zwycięskie bitwy Jana III Sobieskiego i jego pradziada hetmana Stanisława Żółkiewskiego. Kościół parafialny pw. św. Trójcy konsekrowany w 1597. Po II wojnie zamieniony na magazyn. Część wyposażenia znajduje się w Lwowskiej Galerii Sztuki. Obecnie w gestii cerkwi prawosławnej. Podhorce - wieś w zachodniej Ukrainie, w rejonie brodzkim obwodu lwowskiego; 17 km. na płn.-wsch. od Złoczowa, 8 km. od Oleska i około 17 km. od m. Brody. W II Rzeczypospolitej miejscowość była siedzibą gminy wiejskiej Podhorce w powiecie złoczowskim województwa tarnopolskiego. Zamek w stylu villa castello należący pierwotnie do Stanisława Koniecpolskiego, zbudowany w latach 1637-1641. W zamku mieściła się dawniej piękna kolekcja malarstwa. Obrazy częściowo przechowywane są w Muzeum Okręgowym w Tarnowie, w Lwowskiej Galerii Sztuki (Lwów i zamek w Olesku). Najcenniejszy obraz z całej kolekcji, Miłosierny Samarytanin, dzieło Jacoba Jordaensa, ewakuowany wraz z pewną częścią zbiorów podhoreckich we wrześniu 1939 znajduje się obecnie w Sao Paulo jako własność Fundacji Romana Sanguszki. Cerkiew z klasztorem Bazylianów (z XVIII w.) wybudowana na rzucie krzyża łacińskiego z fasadą w stylu barokowym. Kościół św. Józefa z lat (1752-1766), wybudowany na zamówienie Wacława Rzewuskiego, wg planów Romanusa. Kościół był najpierw kościołem zamkowym, a później parafialnym. Jest budowlą z półkolistą kopułą, oświetloną na szczycie latarnią i ozdobioną krzyżemAusteria - budynek dawnych stajen hetmańskich przekształcony w zajazd. # Informacje i zamówienia sokal2@wp.pl tel. 660-332-172 |
|
| Wysłany: Czw 1:50, 11 Cze 2009 Temat postu: |
|
| Щоправда, в містах ЗУЗ почали вже в серпні появлятися представники німецької цивільної влади, зокрема ляндскомісари й ляндвірти, але вони з респектом оглядались на те, що роблять і плянують українці. Щойно в половині вересня 1941 р. Ґештапо рішилось на рішучий удар. У Львові і по всіх містах виарештовано сотки українських націоналістів. Почалася ліквідація української державности німцями. Але одночасно з тим почало зростати українське підпілля ОУН, яке виповіло боротьбу на життя і смерть як московсько-більшовицьким, так і німецько-гітлерівським окупантам. В ході цієї боротьби прийшло до створення славної Української Повстанської Армії на Волині-Поліссі в жовтні 1942 року, Української Народньої Самооборони (пізніше: "УПА-Захід") в Галичині в липні 1943 р. та врешті Української Головної Визвольної Ради, найвищого революційного керівництва українського народу на час його збройної боротьби за Українську Державу, — в липні 1944 р.
В половині 1944 року не стало на українських землях німецьких окупантів. На їх місце прийшли знову московсько-більшовицькі загарб-ники-людожери. Та вони застали весь народ кріпко згуртований довкола ідеї незалежної Української Держави, під проводом УГВР, під збройною охороною УПА і під ідейним керівництвом ОУН. Боротьба за повне визволення України ведеться з очайдушним завзяттям безупину далі, і вона буде продовжуватись до остаточної перемоги українського народу, єдиного господаря української землі. Згадуючи сьогодні на чужині ці бурхливі події з-перед багатьох років, я згадую з болем в душі всіх тих безчисленних моїх друзів, між ними й мого незабутнього брата, які все своє життя посвятили справі визволення України і чесно полягли в бою. При тому мені на гадку приходять глибокі хвилюючі слова сл. п. гол. Отамана Симона Петлюри: "Шлях звільнення кожної нації густо скроплюється кров'ю. Нашою так само..." І та свята кров — "все відіграватиме ролю непокоючого тривожного ферменту, що пригадує про нескінчене і кличе продовжувати розпочате..." Допоможи ж нам, Боже, гідно докінчити розпочате велике діло визволення! Зі збірника: Ярослав Стецько, ЗО червня 1941, Торонто, 1967 р. |
|
| Wysłany: Czw 1:50, 11 Cze 2009 Temat postu: |
|
| Я продовжував:
"Цей радісний факт стався ЗО червня цього року в княжому городі Льва, рясно зрошеному кров'ю українських борців і мучеників. На чолі Українського Державного Правління став член Проводу Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери, довголітній в'язень польських тюрем, Ярослав Стецько..." — Слава! Слава! Слава! — знову перебили оклики промову. "З підпілля, з тюрем, із заслання вертаються добре вам відомі бойовики-революціонери, яких першою ціллю життя є самовіддана служба українському народові... В імені ОУН під проводом Степана Бандери я закликаю Вас бути вірними і жертвенними оборонцями ідеї Незалежної Української Держави, без огляду на все, що може нам ще принести ця війна.. — Хай живе Українська Самостійна Соборна Держава! — Хай живе непереможна Українська Нація! — Хай живе Тимчасове Державне Правління України та його перший Голова Ярослав Стецько! — Хай живе Організація Українських Націоналістів та її Провідник Степан Бандера! — Слава Україні! Кожний оклик підхоплював народ, повторяючи грімко "Хай живе!" і на закінчення "Героям слава!" Голосні оклики і спів притягнули увагу нечисленних німців із Ортскомендантури. Вони стояли збоку і з цікавістю все обсервували. — "Це було гарно зроблено!" — ствердив пізніше Ортскомендант. — "Маєте здисциплінований народ!" На трибуну виступив голова Тимчасової Міської Управи д-р Степан Ріпецький, заохочений великим числом та ентузіязмом маніфестантів. Його промова була обережна, в ній він віддав належне і справі української державности, і справі німецьких "визволителів". Що ж, треба було... Маніфестацію закінчено відспіванням "Не пора". Народ розсівався по вулицях міста в радісному піднесеному настрою. Хотілося вірити, що справді настала нова, щаслива доба історії України. Але душу мимоволі огортали недобрі передчуття, та одночасно росло завзяття й детермінація: наперекір усім ворожим силам втримати, розбудувати й боронити незалежне українське життя на своїй землі. Кілька днів пізніше всім було вже відомо про арештування німцями Провідника Степана Бандери та Голови Українського Державного Правління Ярослава Стецька і їхніх найближчих співробітників. У пресі появилося німецьке "спростування", що — мовляв — про ніяке відновлення української держави не може бути мови, бож про це буде рішати пізніше... Берлін. (Як відомо, той "Берлін" незабаром вирішив прилучити т. зв. "Трансністрію" до Румунії, а Галичину до Генеральної Губернії). Але розбурхана народня стихія не прийняла до відома цих німецьких "спростувань". В душах мас наростала все більше нехіть, а далі глуха злість і ненависть до туполобих німців за їхню непоправну зарозумілість та політичну короткозорість. Українське життя ішло своїм порядком. Згідно з виданими Проводом українського націоналістичного революційного руху інструкціями, скрізь по всіх містах, містечках і селах відбувались масові маніфестації в честь Акту ЗО червня, получені з всенародньою присягою на вірність Українській Державі та її незалежному Правлінню. Це був справжній всенародній плебісцит, який мав особливо велике пропаґандивне і мобілізуюче значення на Осеред-ніх і Східніх Українських Землях. Розбудова незалежного українського державного життя проводилась інтенсивно впродовж двох з половиною місяців без ніякої уваги на те, чи це подобалось німцям чи ні. Вже в половині липня ми мали в самому Сокалі озброєну крісами сотню української народньої міліції в силі понад 300 людей. Українські інструктори вели з ними щоденний інтенсивний вишкіл. Раділо кожне українське серце на вид цього відділу 300 озброєних і умундированих (не в німецькі, а в свої українські уніформи) юнаків, які маршували вулицями міста. По всіх селах повіту була рівно ж українська міліція, так що повіт нараховував тоді понад 700 озброєних українських міліціонерів. Ні один ворожий диверсант (а шлялося їх тоді чимало) не міг просмикнутись крізь повіт непомітно для пильного ока української міліції! До військового вишколу приймали вею українську молодь і юнацтво. В сусідньому повіті, в Мостах Великих, відкрито підстаршинську школу. Все господарське життя повіту було кріпко взято в руки українських фахівців. Українське шкільництво інтенсивно переорганізовувалось під керівництвом досвідчених педагогів. Опікою і допомогою повертаючим з німецького полону українцям — кол. червоноармійцям — займався Український Червоний Хрест. |
|
| Wysłany: Czw 1:50, 11 Cze 2009 Temat postu: |
|
| Вістки про події у Львові блискавкою облітали всі села, міста і містечка. Вони скрізь викликали величезний ентузіязм і радість, притьмарену тільки вістками про мученичу смерть у Бриґідках багатьох рідних і знайомих. Між іншими, в числі закатованих був теж загально відомий і люблений в Сокалі д-р Богдан Чайковський. Загал населення зразу не дуже застановлявся над тим, чи Акт проголошення був доконаний за згодою німців чи проти їх волі. Народ прийняв цей акт як зовсім природну і самозрозумілу подію. Ми, попереджені М. Клими-шином, відповідно інструктували провідний актив по селах, де до голосу прийшли численні підпільники-революціонери з часів совєтської окупації.
На довірочній нараді повітового Проводу рішено проголосити Акт відновлення Української Держави в найближчу неділю, 6 липня 1941 р. До Львова поїхав по довірочні інструкції та по всі потрібні матеріяли спеціяльний кур'єр. Очікуючи нетерпеливо його повороту ( а їзда до Львова була в той час ще сильно утруднена та навіть рисковна), ми вели інтенсивну підготову не так до маніфестації, як радше до того, що могло після неї наступити, чи то з боку німців, чи з боку доволі сильного і численного в Сокальському повіті польського елементу. Ряди міліції по селах і в самому Сокалі сильно скріплено, очевидно, не питаючи згоди Ортскоменданта. Всі сільські управи були в руках випробуваних і готових на все українських громадян. В самому Сокалі українські "батьки міста" з певним занепокоєнням і резервою слідкували за нашими приготуваннями, бо не знали, як до маніфестації поставляться німці. Ортскоменданта повідомлено тільки, що в неділю відбудеться богослуження подяки за визволення. Наші хлопці, міліціонери, приводили до ладу сильно знищену німецькими гарматніми стрільнами церкву св. Петра і Павла. На площі біля церкви поставлено трибуну. Тут мало відбутися масове віче і властива маніфестація. На жаль, не все відбулось так, як нам бажалось. Передовсім не повернувся зі Львова наш післанець, так що ми не дістали на час ніяких потрібних матеріялів, зокрема тексту Акту проголошення та Пастирського листа Митрополита Андрея Шептицького. До того, наші старші "батьки міста", зміркувавши, що справа не зовсім льояльна у відношенні до німців, вмили від усього руки і зайняли невтральну позицію. Та ми вирішили все одно не відкладати проголошення, хоч прийшлося зрезиґнувати з "паради", походу і ширшої програми. Прийшла неділя 6 липня. Надворі була чудова погода. Церква св. Петра і Павла наповнилася вщерть людьми. Отець декан Степан Ничай виголосив патріотичну проповідь, закликаючи народ до вірности Богові й Україні в цей переломовий час. По богослуженні площу довкола церкви залили тисячні маси народу. Довкола трибуни, на якій маяв великий синьо-жовтий прапор, уставились потрійною лавою міліціонери під проводом Петра Щудла. За ними — розколихана маса народу. У схвильовану товпу я кинув з трибуни грімкий заклик-привіт: — "Слава Україні!" — "Героям слава!" — відгукнула маса і з тисячів грудей зовсім спонтанно залунав спів-гимн "Ще не вмерла Україна". Схвильований рівно ж незвичайністю моменту, я розпочав з трибуни промову: "Українці, громадяни Сокальської землі! Мені припала велика честь сповістити вас про Акт відновлення Української Державности на звільненій від московсько-більшовицького ворога українській Землі..." — Слава! Слава! Слава! — понеслось грімким гомоном по площі і всьому місті. |
|
| Wysłany: Czw 1:49, 11 Cze 2009 Temat postu: Sokal - Ukraińska droga do wolności po 22.06.1941 r- po ukr. |
|
| Володимир Макар,
На шляху до держави. Вибух німецько-совєтської війни 22 червня 1941 року застав мене в Сокалі над Бугом, на самому кордоні загарбаних теренів двох конкуруючих із собою народожерних імперіялістів. Я був тоді наочним свідком панічної втечі більшовицько-енкаведівських вельмож та бундючного в'їзду самовпевнених у своїй перемозі на сході Европи німецьких "юберменшів". Була гарна соняшна неділя. Того дня пополудні ми, гурток вчорашніх "совєтських граждан", зійшлись в пошкодженому гарматнім обстрілом будинку Союзу Кооператив на нараду для обміркування становища та винесення рішень, що нам треба робити. Рішено насамперед зорганізувати народню міліцію для охорони маґазинів і об'єктів загального громадського значення від грабунків жадібних наживи елементів. Не менш важливою була справа організованого виступу українських господарів перед німецькою владою. До офіційної зустрічі з німецьким Ортскомендантом та його адьютантом прийшло в понеділок 23 червня в будинку міської ради. Ортскомендант висловив своє задоволення і подяку українцям за спонтанне зорганізування міліції і перешкодження грабункам та погодився на запропонований нами склад Тимчасової Міської Управи. Перші дні нової влади були повні напруження і неспокою. Совєтські армії поспішно відступали на схід. За ними просувалися нестримною лявіною німецькі війська. За Львів ішли ще бої. З довколишніх підлісних сіл алярмували раз-у-раз про появу більшовицьких недобитків із залог прикордонних бункрів, які не встигли вчас відступити на схід. В с. Лучицях більшовицькі мародери вбили українського священика о. Мартина Миколайчука. В Тартакові наступаючі п'яні німецькі солдати розстріляли всіх мешканців кільканадцяти будинків, під закидом, що до них хтось стріляв. Над Сокалем майже кожного дня появлявся совєтський літак та обкидав бомбами скупчення німецьких автомашин на вулицях, вбиваючи знову ж цивільне населення. На кілька днів затримався в місті відділ ґештапівських "фазанів", що дав усім погля-дову лекцію методів діяння гітлерівського Райху. Ґештапівці забрали з державного банку кілька мільйонів карбованців і всі дорогоцінності, негайно розстріляли 300 вибраних найздоровіших молодих жидів та від'їхали на схід, заповідаючи свій поворот за місяць-два. Вони були певні, що до того часу зовсім розгромлять СССР. По їхнім від'їзді ми почали щораз більше брати під свої впливи літнього і досить добродушного Ортскоменданта. Ми страшили його більшовицькими партизанами по лісах та діставали від нього все більше карабінів і амуніції для озброєння наших міліціонерів не тільки в Сокалі, але й по селах. Вже на другий день після вибуху війни почали через Буг перекрадатися поодинокі люди і групи з т. зв. "похідних груп", зорганізованих віддавна по німецькому боці демаркаційної лінії Організацією Українських Націоналістів під проводом С. Бандери та висипаних тепер з визначеними завданнями на схід. Вони мусіли критися перед все більш пильним оком німецьких стійок на Бузі та німецької польової жандармерії, яким дуже не по-нутру була ця мандрівка українського самостійницького активу на схід. Зорганізована нами повітова Команда української народньої міліції в Сокалі видавала їм посвідки в українській і німецькій мовах, що — мовляв — такий то чоловік, приналежний до громади "ікс" (в одному зі східніх повітів Галичини), вертається до своїх рідних. Ці посвідки не одному допомогли вирватися з німецьких лабет під час мандрівки на схід. В числі багатьох соток людей, які в останніх днях червня перейшли через Сокаль і одержали від нас супровідну посвідку, була теж дружина Романа Шухевича з дітьми. Ми знали, що Роман Шухевич очолював у той час український курінь в складі німецької армії, яка мала здобути Львів. У вівторок 1 липня в Сокалі вже кружляли неясні чутки про здобуття Львова, про гори змасакрованих більшовиками трупів українських політв'язнів у Бриґідках і т. п. Про щось докладніше годі було в той час довідатися, бо майже всі радіоапарати німецька Ортскомендантура сконфіскувала вже в перших днях по вибуху війни. Але в середу перед полуднем до бюра Тимчасової Міської Управи і Команди української народньої міліції зайшли нові гості, що саме приїхали з-за Бугу. Це були: Микола Климишин, М. М-ч і М. Кравс (розстріляний німцями в Житомирі в лютому 1942 р.) Вони сповістили нас, що вчора зловили апаратом радіопередачу зі Львова з повідомленням про проголошення Народніми Зборами у Львові Акту відновлення Української Держави та створення Українського Державного Правління з Ярославом Стецьком як прем'єром. Ми прийняли цю вістку з бурхливою радістю. Але деякі речі були для мене неясні. Тому я взяв "на допити" Миколу Климишина, що був моїм шкільним другом з гімназійних часів та з часів польських криміналів. Микола не скривав передо мною правди, а сказав довірочно таке: Гітлер і його кліка ставляться скрито вороже до ідеї української самостійної держави. Вони трактують Україну і весь "схід Европи" як свій "лебенсравм". В кругах Вермахту маємо симпатиків ідеї незалежної України, Білорусії та ін., але вони не мають ніякого впливу на політику Третього Райху. Тактика ОУН під проводом С. Бандери йде тепер по лінії заскакування німців та творення доконаних фактів. Актом проголошення відновлення української держави будуть в Берліні напевно дуже заскочені і розлючені, так що незабаром треба буде сподіватися протидій з боку Ґештапо. Але на це нема ради. Нашим завданням є якнайбільше розголосити Акт відновлення Української Держави та творити на всіх ділянках самостійне українське життя, не оглядаючись на німців. Якщо німці мають (а вони напевно мають) якісь укриті наміри у відношенні до України й українців, то Актом ЗО червня ми їх примусимо скинути маску і розкрити карти, що вийде тільки на користь українській справі. М. Климишин радив нам не відкладати справи, тільки кувати залізо, поки гаряче. |
|