www.kresowiak.fora.pl

senior

Євген Стефанишин,

Розвиток торгівлі і промислу в Cокалі і повіті між двома світовими війнами.

Однією з причин довголітнього поневолення нашого народу було те, що міста в Україні були опановані чужинцями. Перед Другою світовою війною дійшло до того, що половину, або й більшість, населення наших міст становили жиди, а решту мешканців творили більш-менш по рівній частині українці і поляки.

Так було і в Сокалі, який у 1939 році нараховував кругло 12 000 населення, в тому 6000 жидів і по 3000 українців та поляків.

По розвалі Австро-Угорської монархії і прилученні Галичини до Польщі торгівля в Сокалі була майже в 100% у жидівських руках. В центрі міста була тільки одна українська крамниця, "Народня Торгівля", та дві польські, підтримувані державною адміністрацією, а саме "Складніца" та "Кулко Рольніче" з машинами і знаряддям для сільського господарства. Крім того була ще мала українська крамничка мішаних товарів Семена Сеніва. Великого промислу в Сокалі взагалі не було. До найбільших тодішніх промислових підприємств у Сокалі треба б зарахувати п'ять цегелень, з того чотири жидівські й одна польська, далі чотири парові млини, в тому два жидівські, один український — Євгена Смішка та один, найбільший, барона Ватмана, який молов і вивозив муку навіть за кордон, а крім того мав міську електрівню. При двох млинах, Євгена Смішка і одному жидівському, були також тартаки. Була ще над Бугом більша бетонярня, що виробляла цементові бетони для каналізації і криниць, плити для хідників і т. п.

Щодо ремісництва, то тут був більший відсоток жидів у деяких родах ремесла, а менший в інших. І так, майже всі бляхарі, склярі, кравці, золотарі і годинникарі — це були жиди, а малярі, мулярі, теслі, столярі, шевці, ковалі — українці або поляки. Власником єдиного механічного підприємства, що виконувало направи машин і моторів, та інші роботи в металі, був німий українець Н. Левицький. Він затрудиював у своїх верстатах який десяток робітників — механіків і челядників.

На жаль, його підприємство зовсім підупало по його смерті в 1928 р., бо він залишив також німу жінку і двох неповнолітніх синів, отже не було кому провадити далі таке підприємство. Цю прогалину заповнив поляк Яворський, відкриваючи нові механічні верстати при вул. Колонії, перезваній пініше на вул. Країнського. Яворський затруднював до 20 робітників — механіків і челядників.

Такий невтішний образ торгівлі і промислу на початку 1920-их років був для нас, українців, пересторогою, але водночас і дороговказом, що ми повинні робити, щоб стати господарями на власній землі. Майже в кожному селі була жидівська корчма і крамниця, де селяни, купуючи товари першої потреби, як сіль, цукор, нафту, мило тощо, обов'язково випивали при тому одну чарку горілки, або й більше. Часто ця торгівля була обмінна, бо селяни, із-за недостачі гроша, продавали там же, по знижених цінах, плоди свого господарства, як збіжжя, кури, яйця і т.п. Щоб набути інші необхідні предмети для свого господарства, селяни мусіли їхати до міста і купувати все в чужих крамницях. Після програшу наших визвольних змагань стало самозрозумілим, що такий жалюгідний стан торгівлі і промислу по наших містах і селах не може довше існувати, отже ми мусимо його цілковито змінити на нашу користь. Тоді в цілій країні п днято гасло: " Свій до свого!", щоб українці купували лише в українських крамницях. Для осягнення цієї мети треба було насамперед повести освітню й усвідомлюючу роботу серед найширших мас населення та громадити капітали для відкривання власних кооперативних крамниць.

senior

Тому що в нас не було капіталістів, єдиним успішним шляхом до розвитку української торгівлі став тоді кооперативний рух. По селах закладано швидким темпом кооперативні крамниці, так що незабаром всі сто сіл у Сокальському повіті мали вже свої кооперативи, а торгівля по селах почала переходити з жидівських рук в українські. Щоправда, ще деякий час існували по селах жидівські крамниці, переважно у виді корчем, але й на них прийшов кінець, коли кинене товариством "Відродження" гасло — бойкотувати алькогольні напитки — почало переводитися в життя. У вислід такої солідарної акції, жиди не мали вже що робити по селах, отже хоч-не-хоч мусіли їх покидати, виїжджаючи до міст. Перед Другою світовою війною майже всі сільські корчми в цілому повіті були практично зліквідовані.

Коли по селах організувалися кооперативи, в Сокалі одночасно, в 1923 р., був зорганізований - майже ні з чого — Повітовий Союз Кооператив. На початку він приміщувався в малому дімку при вул. Шляхетській, напроти церкви св. Михаїла. Але вже по 3-4 роках це приміщення стало зовсім невистачальне, а Повітовий Союз був уже спроможний набути на власність велику площу при головній Львівській вул., перезваній на вул. Косцюшка, під числом 21-23. Ця площа, довга на кількасот метрів, тягнулася аж до вул. Шашкевича. Повітовий Союз побудував на цій площі муровані будинки для урядових приміщень і для товарових магазинів. Одночасно ПСК відкрив першу українську книгарню і крамницю канцелярійного приладдя поблизу церкви св. Петра і Павла; керівником її був дир. Семен Тарнавський. Пініше її перенесено до власного будинку, теж побудованого ПСК на власній площі, при самому фронті вулиці. Тут, крім книгарні, містилася ще крамниця з манафактурними виробами та чайня, де приїжджаючі з далеких сіл кооперативні справники завжди могли підкріпитися перекускою і чаєм, та ще й заграти в білярд. Керівником крамниці був Мирон Полішко, довголітній працівник ПСК.

До 1930-их років торгівля нафтою і яйцями була всеціло в жидівських руках. ПСК також був змушений купувати нафту в єдиній жидівській гуртівні, аж доки сам не став гуртівником, заклавши великі підземні збірники-цистерни на власній, ще побільшеній, площі.

В самому Сокалі було електричне освітлення, але й тут не всі доми його мали, тому користувалися вечорами, як і всюди по селах, нафтовими лямпами. Нафту ("камфіну") постачав тепер усі м наш ПСК. Коли по селах не стало жидівських крамниць, кооперативи скуповували яйця безпосередньо від селян і доставляли їх до Повітового Союзу як гуртівні; тут їх пересвітлювали, пакували у скрині і висилали на крайовий ринок, або на експорт прямо до А нглії.

senior

Свій буйний розвиток завдячував Повітовий Союз Кооператив у Сокалі трьом директорам, недавнім українським січовим стрільцям: енергійному і підприємчивому інж. Юрієві Шепаровичеві — начальному директорові, Василеві Чарнецькому — торговельному директорові і Федорові Микулякові — організаційному директорові. Для кращого і більшого розвитку кооперації була створена в Белзі ф лія ПСК під керівництвом дир. Ярослава Сербина. Тому що сусідній ПСК в Радехові мав свої фінансові й організаційні труднощі, сокальський Повітовий Союз Кооператив перебрав також і його в орбіту своїх впливів. Був передбачуваний і пляновании дальший розвиток нашої кооперації, але Друга світова війна все це нагло знищила.

Дещо пізніше від споживчої кооперації почала розвиватися в Сокальщині молочарська кооперація. Селяни з поблизьких сіл могли збувати молоко і свої молочарські продукти в мі ст на ринку, якщо не мали вже своїх постійних відборців. Але селяни з подальших сіл не мали такої можливости, а взимі це було й не до подумання. Тому молочарську кооперацію засновано спершу в Угринові, одному з більших сіл повіту, а при тім одному з найсвідоміших. Парохом тут був о. Іван Кашубинський, духовний провідник і великий патріотичний діяч у повіті. За його почином збудовано в Угринові великий мурований поверховий "Народній Дім", де знайшли свої приміщення всі місцеві товариства й установи, а при них, очевидно, містилися і діяли також кооператива і молочарня.

П онерами розвитку молочарської кооперації в Сокальщині були інженери Петро Стефанівський з Угринова та Михайло Блащук із Забужжя. Вони організували по селах відборчі станиці з центрифуґами, які в свою чергу відсилали до Районової Молочарні в Сокалі повне або збиране молоко і сметану для дальшого виробу молочних продуктів, як масло і р ного роду сир. У Районовій Молочарні перев ювали якість молока і відсоток товщу в ньому. Вона приміщувалася у власному мурованому домі, збудованому для цієї мети на передмісті окаля над потічком, при вул. Вишневських 11. Плян будови молочарні робив місцевий архітект Володимир Заставний і він теж керував її будовою. Директорами її були: Михайло Блащук, Петро Стефанівський, Степан Томашівський і — пізніше — Лука Крук, а молочарським техніком був Любомир Крохмалюк.

В Сокалі, в будинках міського базару, була в дкрита крамниця Районової Молочарні, де продавалися відомі з доброї якости всі молочарські продукти для місцевого населення; вела цю крамницю п-а Марійка Стефанишин. Але головна частина цих продукті в ла до "Маслосоюзу" у Львові, звідки їх відсилано на дальші крайові ринки збуту і на закордонний експорт. Можна сказати, що напередодні вибуху Другої світової війни молочне господарство в Сокалі і в повіті було майже цілковито опановане українцями.

senior

Розвиток торгівлі причинився до поступового нагромаджування капіталу в українських руках і — в дальшу чергу — до розвитку банкової установи, якою була заснована ще перед Першою світовою війною щадничо-позичкова каса. Ця установа мала св й власний, досить обширний, мурований дім при головній вул. Косцюшка, мабуть п д числом 29. Там, крім приміщень для власних потреб каси, містилися ще — у фронтових кімнатах — канцелярії адвокатів: д-ра Олександра Ріпецького, а по його смерті д-ра Романа Перфецького, який був теж послом до варшавського сейму, а в задніх кімнатах була канцелярія і помешкання інженера-землеміра Олекси Винникова. П сля Першої світової війни ця наша каса розвивалася слабо, головно через валютову нестабільність і брак оборотового капіталу, але теж і через брак доброго керівництва установи. Урядовцями і водночас діючими директорами були: Ковальчук, а п сля нього Микола Олекса з Боратина. Великим кроком вперед стало доосновне переорганізування каси в 1928 році, коли то вона прийняла новий статут і назву "Українбанк". Начальним директором Українбанку став Володимир Кохан, тоді вже посол до сейму у Варшаві. Це була енерґійна людина з великим організаційним хистом. П д його керівництвом і при співпраці такої ж доброї дирекції ПСК, Українбанк почав розвиватися й рости дуже швидким темпом. Для ведення і полагоджування своїх аґенд банк мав чотирьох постійних платних урядовців, а напередодні Другої св тової війни ще й практикантів. Головними книговодами були п-ни Ліда Книш і Ольга Гапанович, яка була одночасно й касиркою.

Українбанк розпочав свою діяльність пропаґандивною акцією за збиранням ощадностей, навіть найдрібніших. Зібравши більше капіталу, він міг уділяти більше позик потребуючим, які ставали його членами як кооперативного банку, вплачуючи членські уділи відповідно до висоти затягненої позики (10%). В той спосіб банк швидко збільшував св й капітал, а це в свою чергу давало йому змогу отримувати кредити у Центробанку у Львові. Крім звичайних одно- або дворічних векселевих позик, Українбанк почав уділювати своїм членам — приватним купцям — короткотермінові (2-3-місячні) так звані есконтові векселеві позики. Зайво й казати, що Повітовий Союз Кооператив, "Народня Торгівля", Районова Молочарня, а відтак усі сільські кооперативи — складали свої уторговані гроші тільки в Українбанку, на т. зв. біжучий рахунок. Це був чековий рахунок (конто), який уможливлював членам безготівкове полагоджування розрахункі в еками. Банк латив низький відсоток, відповідно до протягу часу і висоти суми на конті, а в разі нестачі фонду на конті сам покривав чеки такими ж низькопроцентовими позиками до умовленої висоти. Це було вигідне і для банку, і для власників конт. у 1939 р. оборот Українбанку в Сокалі перевищив суму 1 мільйона злотих, отже наш банк був у той час д йсно найбільшою і найактивнішою фінансовою установою в повіті. Сума обороту Промбанку в Сокалі за перший рік праці, 1938 р., була 874 202.00 дол., як подає управитель того банку Семен Романів, який зберіг балянс банку з того часу.

Була ще в Сокалі польська урядова "Каса Ощадности" при вул. Міцкєвіча і "Каса Залічкова", що містилася кого будинку гімназії, але вони не зуміли розгорнути такої широкої д яльности, як Українбанк.

senior

половині 1930-их років почала розвиватися в Сокалі також приватна некооперативна торгівля. В тому часі в мі ст , як і по селах, було вже більше число молоді з високою або середньою освітою, яка не могла знайти для себе відповідної праці ані в державних урядах і установах, ані в інших підприємствах. Ці безробітні молоді українські інтеліґенти, серйозно шукаючи відповідного зайняття і праці для себе, ішли звичайно у приватну торгівлю. Тому що наша споживча кооперація не мала пригожих обставин для свого повного розвитку в мі ст , бо більшість українських мешканців Сокаля жила на передмістях, то цю прогалину цілком добре могли заповняти купці-приватники. І так, при вул. Шевченка відкрили споживчу крамницю Лев Худик і Павло Мигаль, на передмі ст Бабинець була крамниця Олександра Чижа, при вул. Країнського крамниця Романа Гринкжа, на оз вулиць Тартаківської і Шашкевича — крамниця Богдана Сисака, при вул. Шашкевича — Володимира Звадюка, а на Забужжі — Володимира Вибранця. "Народня Торгівля" стала для цих крамниць гуртівнею, де всі наші приватники купували потрібні їм товари і таким чином причинялися до дальшого її зростання. Ця наша заслужена господарська установа швидко поширила свою д яльність на продаж дерева і вугілля для опалювання, а також дістала ліцензію на відкриття повітової гуртівні алькогольних напитків. Це була єдина така гуртівня, де приватні шинкарі і ресторани могли набувати монопольні продукти. Іронією долі було те, що на тому відтинку головними відборцями були жидівські і польські п дприємці, бо українці послідовно поборювали алькоголізм завдяки пропаґанді Т-ва "Відродження". Все таки "Народня Торгівля" мала значні прибутки з продажу монопольних "гарячих" напитків, так що в короткому часі могла набути декілька вантажних автомашин, якими привозила зі Львова потрібні товари не лише для себе і для Повітового Союзу Кооператив, але й для приватних купців. А до Львова возили ті автомашини продукти Районової Молочарні, ПСК та ін.

"Народня Торгівля", що була знищена воєнними діями Першої світової війни, почала відновлювати свою діяльність по закінченні війни. Директором її був п. Рак, а книговодом і касиром довший час була Осипа Ліськевич. З бігом часу крамниця "Народньої Торгі вл " розросталася. Велике її оживлення і ріст наступили тоді, коли б. 1928 року її директором став Володимир Величко. Ві н був незвичайно енергійною і меткою людиною з непересічним купецьким хистом. Крамниця наповнилася р норідними і доброякісними товарами, тож не диво, що там заспокоювали свої потреби навіть найвибагливіші покупці, без уваги на національність і не тільки з самого міста, але й із повіту. Заступником директора і керівником відділу продажу монополів був також досвідчений купець Микола Петриченко. В 1930-их роках, аж до вибуху війни, книговодом і касиром була Стефа Дацько, а для обслуги покупців було к лька "суб'єктів", знаних із своєї чемности й услужливости.

senior

Крім споживчих крамниць, почали відкриватися ще й нші роди українських крамниць, головно в центрі міста. Невдовзі було вже в Сокалі кільканадцять наших купців, які зорганізувалися в "Союз Українських Купців і Промисловців" (СУКіП) і почали видавати св й часопис, тижневик Голос з-над Буга. П д такою назвою друкувався в Сокалі український часопис в часі української державности 1918-19 рр., під редакцією гімназійного професора Ярослава Біленького, який по війні перенісся до Львова. Відновлений Голос з-над Буга друкувався в друкарні Ґлязера тиражем 500 примірників і давав всесторонні інформації про життя українців у повіті. Головним редактором часопису був Петро Стефанишин, а відповідальним — Євген Томчак, голова сокальської ф лії СУКіП, власник крамниці з залізними товарами і фабрички мила "Центроторг", яка виробляла, крім мила до прання, також пахуче туалетне. Ф нансовою базою видавництва Голос з-над Буга були реклямні оголошення місцевих купців і промисловців та кооператив, як рівно ж передплата часопису кооперативами, читальнями "Просвіти", священиками, вчителями й ін. у цілому повіті, а також земляками з Сокаль-щини за океаном — у Канаді й ЗСА. Один примірник часопису висипано до Конгресово ї Б бліотеки у Вашінґтоні. Комплект Голосу з-над Буга — це цінне джерело матеріялів для дослідника історії Сокальщини з рр. 1936-1939. Крім часопису, видавництво Голос з-над Буга видало ще збірку поезій Нестора Р ецького п.з. Шляхом п лігрима і Календар-Аль-манах.

У відповідь на заклики в Голосі з-над Буга, щоб складати пожертви на фонд будови "Народнього Дому" в Сокалі, який мав коштувати понад півмільйона злотих, земляки Сокальщини в Канаді й ЗСА організували збірки і пересилали досить поважні суми на біжучий рахунок Народнього Дому в Українбанку.

Цей часопис дав також великий поштовх до розвитку приватного купецтва і промисловости в мі ст в повіті. Теодор Шиш і Андрій Тхір перші відкрили крамницю з мануфактурою при вул. Ожешкової, де продавали також білизну чоловічу й жіночу та р ні речі для одягу та іншого щоденного вжитку. Другу крамницю з мануфактурою відкрив у міському базарі Наконечний. Крім того, в ярмаркові дні в Сокалі та в інших містечках появлялися наші меткішні хлопці, які продавали мануфактуру в т. зв. "страґанах" (маленьких будках). Раніше лише жиди торгували цими товарами. В міському базарі Петро Рачинський відкрив крамницю зі шкірою і шевським приладдям, а недалеко ві д нку Михайло Іваницький влаштував крамницю з готовим взуттям, де продавав теж черевики відомої чеської фірми Батя. При головній вул. Косцюшка, недалеко ринку, появилася крамниця з хутрами і смушковими шапками Андрія Дячишина. Недалеко від нього Орест Іванець, у спілці з Василем Рибчуком, ві в крамницю з готовими вбраннями і плащами. Як гриби по дощі, появлялися в Сокалі все нові крамниці. Григор Сосідко, старшина армії УНР, відкрив у центрі міста крамницю з радіоапаратами і радієвими частинами, як рівно ж направляв зіпсуті апарати. Ліда Книш, урядничка Українбанку, відкрила моднярську крамницю з ж ночими капелюхами, а вела її Ґеня Малиновська зі Львова. Була ще друга така українська крамниця, крім однієї жид вської. Один з директорів Районової Молочарні, Любомир Крохмалюк, відкрив побіч народньої школи при головній вулиці цукорню "Оаза", де була також білярдова кімната. Це була друга з черги українська цукорня в Сокалі. Перша була заснована ще в 1928 р., називалася "Рококо" і містилася в домі радника Миколи Книша, але її власник, суддя Н. Грабовенський, мусів її закрити, коли його перенесли службово до іншого міста.

senior

Біля церкви св. Петра і Павла Церковне Братство побудувало свій дім, де на першому поверсі знайшли собі приміщення читальня "Просвіти" і канцелярія "Сільського Господаря", а на партері була книгарня і крамниця з канцелярським приладдям Романа Гринюка і єдина нежидівська фризерня кол. "Усусуса" Зенона Годованського. Ві н труднював також молоду українку зі Львова, яка робила перманентні зачіски паням. Крім того, на партері була домівка ремісничого товариства "Зоря", що мало свою духову ("дуту") оркестру з понад 20 інструментами. Важливу д лянку торгівлі склом і скляними виробами заповнив Мирослав Медвідь, відкривши при вул. Шляхетській першу того роду нежидівську крамницю, де крім віконного скла, мав також скляний та інший посуд тощо. Появилася також перша більша українська м'ясарня, що її власником був інж. Друневич. Меншу м'ясарню і ресторан, що містилися при вул. Косцюшка напроти ПСК, провадив Олександер Білик. До того часу торгівля воловим і телячим м'ясом , як і битою птицею, була виключно в жидівських руках, а свиняче м'ясо і вироби з нього продавали не-жиди в маленьких будках. Цілковито в жид вських руках залишилася ще торгівля сирими звіринними шкірами і деревним будівельним матеріялом та бляхарство.

Процес щораз сильнішого українщення міст вівся стихійно. Напередодні розвалу польської держави українське купецтво почало св й наступ також на менші містечка Сокальщини, як Варяж, Тартаків, Кристинопіль і Белз, де переважаючу кількість населення творили жиди. В колі . княжому городі Белзі було понад 75% жидів.

Коли кооперативна торговельна мережа і приватне купецтво були вже досить добре організовані, прийшла черга на другу фазу економічного розвитку, а саме на розвиток української промисловости. До того часу українські крамниці купували товари імпортовані або випродуковані в чужих п дприємствах і фабриках. Отож, коли українська торговельна мережа була вже більш-менш наладнана, гасло " Свій до свого!" стало вже незадовільним і його доповнено, для гідного звучання, на "Свій до свого по своє!" Очевидно, для відкривання промислових п дприємств і фабрик потрібний був більший капітал, який щойно почав нагромаджуватися. Однак і менший капітал міг бути корисний для малого населення. На цьому відтинку приватна ініціятива мала широке поле для д яння. Першим п онером у цій ділянці, як уже згадано, був Євген Томчак, голова філії СУКіП, який відкрив фабричку мила "Центроторг". Другим новим підприємством була фабричка содової води "Веселка", власником якої був підприємчивий мґр Володимир Небожук. Содова вода "Веселки" розходилася по цілому повіті через ПСК, особливо влітку, коли відбувалися літні забави і фестини. Той же В. Небожук відкрив на оз вулиць Косцюшка і Тартаківської оліярню і млин, де молов гречку. Знову ж у Кристинопол і Еміліян Богачевський відкрив перший того роду млин, що виробляв вівсяні "платки". При вул. Країнського в Сокалі відкрилася українська пекарня Мартина Миколайчука. Давніша українська пекарня Н. Макарухи дуже підупала по смерті її власника на початку 1930-их років.

senior

Приватні купці і промисловці, зорганізовані в СУКіП , заснували в Сокалі філію Промбанку, де складали свої виторги й ощадності та де діставали потрібні кредити в міру можливости. Одним із директорів Промбанку у Львові був мґр Мирон Богун з Цеблова, а в самому Сокалі філію Промбанку провадив Семен Романів.

Такий був стан української торгівлі і промислу в Сокалі до вибуху Другої світової війни. Боротьба за здобування міста ішла двома торами: через кооперацію і через приватних п дприємців, які не поборювали себе, але взаємно собі допомагали і себе доповнювали. Для координації д й відбувалися спільні наради представників кооперації і СУКіП, а велику ролю в цьому напрямі відігравав часопис Голос з-над Буга. На жаль, не довелося бачити дальшого і ще більшого розвитку українського господарського життя, бо нагрянула Друга св това війна, а за нею цілковита ліквідація московсько-більшовицькими окупантами всіх наших здобутків, в тому теж господарських.

Ві д Редакції: Щоб доповнити і завершити статтю Є. Стефанишина, інж. Семен Романів (управитель Промбанку в Сокалі ві д липня 1937 р. до вибуху війни) подав додаткові інформації і деякі статистичні дані про українське купецтво в Сокалі.

До вищезгаданих купці в у Сокалі треба зарахувати ще Левочка, Омеляна, Козака, Бориса Парфенюка та інших. Українські купці були розсіяні по цілому повіті, на що вказує звіт голови ф лії СУКіП, Євгена Томчака, на Загальних Зборах Централі СУКіП у Львові 2 лютого 1935 р. Про це пише видатний економіст, який тісно співпрацював з нашими купцями і промисловцями та був редактором газети Торгівля і Промисл, В. Несторович, у своїй книжці Українські купці і промисловці в Західній Україні, виданій в Америці 1977 р. На стор. 96 написано: "За 6 місяців 1934 р. здобуто 45 членів (СУКіП); зареєстрованих не-член в було ще 17. Філія мала вигляди стати великою, бо кількість приватників у повіті росла".

Далі на стор. 97 наводить В. Несторович звіт із Загальних Зборів філії СУКіП за 1936 р., які відбулися 28 лютого 1937 р., де стверджується, що "кількість членів зросла до 136 (не-членів було ще близько 60) і це віддзеркалювало зріст торговельних та промислових станиць, яких у Сокальському повіті нараховувано кругло 200".

senior

В цій самій книжці, на стор. 251-252, автор наводить статистику про приватне купецтво, яку зладив Повітовий Союз Кооператив у Сокалі, а 3. Книш, тодішній працівник Центросоюзу, оформив це як статтю і помістив її в газеті Торгівля і Промисл 6 червня 1937 р. У цій статті подано, що ПСК у Сокалі охоплює 140 сіл на терені Сокаля, Белза й Радехова (в Белзі й Радехові Союз мав свої філії). На цьому надбужанському терені, як подає В. Несторович, був такий стан приватного купецтва: "у 39-ох місцевостях не було ні одного купця, а в решті 101 сіл жило 227 купців, розділених ось так по окремих районах:

Район Сокаль 116 або 51%
Район Белз 43 або 19%
Район Радехів 62 або 30%
За національністю було:

українців 132 або 58.15%
жид в 93 або 40.97%
поляків 2 або 0.88%
Себто, українців 58.15%, а не-українців 41.85%".

З поданої статистики видно, як наші купці, поруч кооперативних крамниць, розвивали купецький стан серед українського народу. Багато з тих селянських купців переносилися з часом до міст там збільшували український національно свідомий елемент.

Всі ці дані зображують стан нашого купецтва на кінець 1936 р., а до війни — майже три роки пізніше — цей стан збільшився, а головно по наших містах. Шкода, що ми немаємо на це даних, бо це був би показник живучости нашого народу.

lwowiak

Sokal i kresy nad Bugiem - dvd

O czym jest film?

Przepiękne są wnętrza cerkwi obrządku grecko-katolickiego, m.in. św. Piotra i Pawła oraz św. Mikołaja, w której B.Chmielnicki brał ślub.

Sporo miejsca zajmuje pobyt w ruinach pałacu Potockich i czynnym już od 2004 r. kościele rzymsko-katolickim i cerkwi w Tartakowie.

W maju 2007 r. odbyła się w tym kościele Msza św. w dwóch językach: polskim i ukraińskim. Normalnie raz w tygodniu przyjeżdża ksiądz z Czerwonogradu (dawniejszy Krystynopol) i odprawia nabożeństwa w języku ukraińskim.

Na pewno duże wrażenie zrobią ujęcia klasztoru Bernardynów (obecnie znajduje się w nim ciężkie więzienie) oraz piękne widoki starego miasta i cmentarza w Sokalu. Wszystko jest uzupełnione rozmowami z mieszkańcami sokalszczyzny w języku polskim i ukraińskim.

Fragmenty filmu można obejrzeć po kliknięciu na linki:

Sokal k/Lwowa - intro do filmu:
[link widoczny dla zalogowanych]

Sokal k/Lwowa -cerkiew pw. św.Piotra i Pawła:
[link widoczny dla zalogowanych]

Zabuże k/Sokala - cerkiew pw. św. Michała Archanioła:
[link widoczny dla zalogowanych]

Czas trwania filmu = 70:00 minut

Informacje i zamówienia:

[link widoczny dla zalogowanych]
tel.660-332-172

###############

PODRÓŻE NA KRESY

- 12 płyt dvd , prod. 1992

#

Płyta dvd nr 1

Kapłan z Gułagu cz. I - 29 min - wzruszająca opowieść o powrocie ks. Kazimierza Świątka z Gułagu do katedry w Pińsku na Polesiu

Kapłan z Gułagu cz. II - 29 min – odbudowa katedry w Pińsku, którą Białorusini chcieli zamienić w browar. Słynne nazwiska: Skirmutowie, Ordowie, Butrymowicze, Stankiewicze, Szpakowscy, Roszkiewicze i inni.

#

Płyta dvd nr 2

Polesia czar - 26 min - polska szlachta kołchozowa, umierające wioski - żyć jest lepiej, ale radości mało, piosenki polskie i białoruskie, chaty kryte słomą, dodatek za radioaktywność

Nieśwież - 25 min - Księstwo Ołyckie i Nieświeżskie. Księża, którzy uczą polskiego i malują kościoły. Klasztor s.s. Benedyktynek czy technikum z internatem? Brama Słucka – Ostra Brama Polesia.

#

Płyta dvd nr 3

Kościoły Wołynia i Podola - 29 min - Krzemieniec, Borszczów, Czortków, Kopiczyna, cudowny obraz MB Borszczowskiej, Skała Podolska, Jeziorzany, Zbaraż, Gołuchów

Poczajów - 30 min - Ławra Poczajowska-Jasna Góra Ukrainy, Poczajowskie dzwony, błogosławiony Kijów i jego grota.

#

Płyta dvd nr 4

Z różnych stron Wołynia - 26 min - Korzec, Wiśniowiec, Zofiówka pod Humaniem. Słynne nazwiska, Wiśniowieccy, Potoccy

Krzemieniec - 30 min - miejsce urodzin J. Słowackiego. Losy Liceum Krzemienieckiego, pomordowani Polacy

#

Płyta dvd nr 5

Buczacz - 28 min- opowieści Jerzego Janickiego. Nad rzeką Strypą w XIV w. wybudowano tu zamek obronny, który należał do Buczackich, Golskich i Potockich. Zamek przetrwał napady Tatarów, Turków i Kozaków. W 1672 r., gdy Mahomet IV dowiedział się, że obroną kieruje żona właściciela Teresa Potocka, początkowo odstąpił od oblężenia i ofiarowanego okupu, lecz po pewnym czasie, zajął go na swoją czasową siedzibę.

Czortków - 24 min - Stary polski cmentarz z licznymi nagrobkami (zachowany, lecz w znacznym stopniu zdewastowany, mauzoleum i katakumby ofiar ukraińskich egzekucji z lat 1918-1919. Spoczywają tam prochy obrońców Czortkowa z okresu walk polsko-ukraińskich, m.in. młodzi Polacy 16-, 17-letni gimnazjaliści. Ruiny zamku czortkowskiego na tzw. Wygnance z XVI wieku .Kościół rzymskokatolicki pw. św. Stanisława w Czortkowie - dawniej kościół oo. dominikanów.

#

Płyta dvd nr 6

Jazłowiec - 29 min - jedna z najstarszych osad polskich na Podolu. Własność Buczackich (którzy po osiedleniu się w Jazłowcu przyjęli nazwisko Jazłowieckich), Radziwiłłów i Koniecpolskich. Miejsce urodzenia poety Kornela Ujejskiego, oraz - prawdopodobnie - miejsce śmierci i pochówku wybitnego kompozytora doby renesansu Mikołaja Gomółki urodzonego w Sandomierzu. W miasteczku do chwili obecnej znajduje się klasztor Sióstr Niepokalanek (założony w 1863 przez przybyłą z Rzymu bł. Marcelinę Darowską).

W grudniu 1918 klasztor w Jazłowcu został zajęty przez wojska ukraińskie i zamieniony na więzienie dla internowanych Polaków. W lecie 1919 w wąwozach w pobliżu Jazłowca odbyła się trzydniowa, zwycięska bitwa 14 Pułku Ułanów (utworzonego w Rosji z Polaków służących w armii carskiej) z wojskami ukraińskimi. Od dnia zwycięstwa - 11 lipca 1919 pułk ten przyjął nazwę Ułanów Jazłowieckich.

Ostróg - 25 min - miasto na Ukrainie (obwód rówieński), nad rzeką Horyń przy ujściu Wilii, dawna rezydencja magnaterii polskiej. Stary gród ruski, wzmiankowany już w 1100; od drugiej połowy XII wieku w Księstwie Wołyńskim;

W latach 1919–39 w granicach Polski, w ówczesnym pow. zdołbunowskim, w dawnym województwie wołyńskim. Miasto było garnizonem macierzystym Batalionu KOP "Ostróg" i 19. Pułku Ułanów Wołyńskich. Podczas II wojny światowej, we wrześniu 1939 zajęty przez ZSRR i włączony następnie w składzie Ukrainy Zachodniej do ZSRR.

W Borszczówce niemieckie komando SS zamordowało 115 osób, w Lidawce zlikwidowano całą kolonię.

#

Płyta dvd nr 7

Gdzieś na Bukowinie - 24 min - kraina historyczna położona pomiędzy Karpatami Wschodnimi a środkowym Dniestrem, podzielona po II wojnie światowej na Bukowinę północną (ukraińską) oraz Bukowinę południową (rumuńską). Stanowi północną część historycznej Mołdawii.

Skupiska miejskie terenów Bukowiny, to przede wszystkim leżąca na południu Suczawa i rozwijające się na północy Czerniowce. Potężna twierdza suczawska do dziś imponuje swymi walorami obronnymi. Monastyry suczawskie, z monastyrem św. Jana z Suczawy na czele, świadczą o poziomie kultury prawosławnej całej ówczesnej Mołdawii.

Historia Czerniowiec była trochę odmienna, bardziej kupiecka. Czerniowce też później staną się stolicą austriackiej Bukowiny. Ziemie te były terenem nieudanej wyprawy króla polskiego Jana Olbrachta w 1497 r., którego wojska zostały zmuszone do odstąpienia od obleganej Suczawy, a następnie rozbite w lasach mołdawskich („Za króla Olbrachta, wyginęła szlachta”).

W marcu 1849 Bukowina została odłączona od Galicji i stała się osobnym krajem koronnym jako Księstwo Bukowiny z osobnymi organami władzy - Prezydium Krajowym, sejmem krajowym i wydziałem krajowym.

Zaleszczyki - 25 min - miasto na Podolu w zachodniej Ukrainie, położone w głębokim jarze w zakolu Dniestru, administracyjnie znajduje się w obwodzie tarnopolskim. Należały pierwotnie do Lubomirskich. Miastem stały się dopiero w 1766 jako własność króla Stanisława Augusta Poniatowskiego, otrzymując plan regulacyjny zgodny z polską tradycją – prostokątny rynek z ratuszem pośrodku, kościołem parafialnym usytuowanym przy ulicy wychodzącej z narożnika rynku i szachownicą ulic. Z uwagi na swój specyficzny, bardzo ciepły klimat w II Rzeczypospolitej znany kurort ze wspaniałymi plażami nad Dniestrem, miejsce jedynego występowania wielu gatunków roślin, "stolica" uprawy winorośli. Co roku urządzano tu ogólnopolskie święto winobrania.

do Zaleszczyk na wypoczynek kilkakrotnie przybywał Marszałek Józef Piłsudski.

#

Płyta dvd nr 8

Czerwony pas - 25 min

Nazwa Kołomyja ma związek z założycielem miasta królem halickim Kolomanem. W roku 1459 hospodar mołdawski Stefan III Wielki złożył tutaj hołd Kazimierzowi Jagiellończykowi. Jako powiat był jednostką administracyjną w okresie I Rzeczypospolitej, ziemia halicka, województwo ruskie od 1569 do 1772 r.

W latach 1886-1945 w Kołomyji funckjonowały tramwaje parowe. Przez cały okres swojej historii było nieustannie niszczone przez Tatarów, Kozaków oraz wojska mołdawskie.

Kosów Huculski czy Kosów Pokucki. Położony nad Rybnicą, dopływem Prutu. W II Rzeczypospolitej miasto powiatowe województwa stanisławowskiego. Podczas inwazji sowieckiej na Polskę w 1939 roku tutaj rząd polski spędził ostatnią noc i przekroczył granicę z Rumunią na rzece Czeremosz.

Kuty - osiedle typu miejskiego nad Czeremoszem, w malowniczej okolicy górzystej na pograniczu Bukowiny. Od 1991 na Ukrainie, w obwodzie iwanofrankowskim, rejonie kosowskim. W okresie międzywojennym Kuty słynęły jako miejscowość wypoczynkowa i ośrodek lokalnego rzemiosła artystycznego (tkactwo, hafciarstwo, garncarstwo). Corocznie w dniu 13 czerwca odbywały się tu sławne odpusty ormiańskie, ściągające Ormian z Polski, Bukowiny, Mołdawii, a nawet Armenii

Czerniowce - Miasto zostało przyłączone do Austrii w 1775 r. Podczas I wojny światowej zajęte przez Rosjan w kwietniu 1916, przez półtora roku było na linii frontu. W latach 1918-1940 należało do Rumunii . Latem 1940 przyłączone do ZSRR jako Czernowice. W latach 1941-1944 ponownie należało do Rumunii. Zdobyte przez Armię Czerwoną w 1944, przemianowane na Czerniowce. W latach 1945-1991 część Ukraińskiej SRR, od 1991 należy do Ukrainy i jest stolicą obwodu czerniowieckiego.

Huculska kolęda - 30 min - Huculi to najciekawszy zabytek etnograficzny nie tylko na ziemiach polskich, lecz i w Europie. Można spotkać wśród nich typy polskie, ukraińskie, węgierskie, rumuńskie, a nawet cechy antropologiczne tureckie i tatarskie czy wreszcie cygańskie i ormiańskie.

Hucuł od narodzenia do śmierci żył w świecie magii, wierzeń i demonów. Lasy, połoniny, potoki zaludniały różnego rodzaju złe siły. Człowiek mógł się przed nimi bronić zaklęciem, zielem, modlitwą.

#

Płyta dvd nr 9

Żytomierz cz. I - 22 min

Żytomierz cz. II - 30 min -

Założony w 884 roku. Żytomierz był jednym z największych miast Rusi Kijowskiej. Po oderwaniu przez Rosję Kijowa od województwa kijowskiego stał się w 1667 nową stolicą województwa. Od 1991 jest stolicą katolickiej diecezji kijowsko-żytomierskiej obrządku łacińskiego.Cmentarz polski (jeden z największych poza granicami Polski po Łyczakowskim we Lwowie i Rossie w Wilnie)

#

Płyta dvd nr 10

Berdyczów - 25 min - miasto na Ukrainie, w obwodzie żytomierskim, siedziba władz rejonu berdyczowskiego, położone 44 km na południe od Żytomierza, nad rzeką Hniłopiat, prawym dopływem Teterewy.

Na mocy unii lubelskiej w 1569 włączony do Rzeczypospolitej Obojga Narodów. Stanisław Zaremba (biskup kijowski) w 1647 został, wg wiernych, uzdrowiony za wstawiennictwem Matki Bożej Berdyczowskiej, której obraz ogłosił cudownym. Berdyczów nazywany został przez niego Ukraińską Częstochową..

Zjeżdżali się do Berdyczowa regularnie kupcy z najróżniejszych stron Europy. Z tego czasu pochodzi właśnie kupieckie zawołanie ... pisz do mnie na Berdyczów - jako, że był to w życiu wędrownych kupców jedyny adres, gdzie było pewne, że w przeciągu 2-3 miesięcy na pewno się zjawią. Stąd poste restante Berdyczowa pełniła ważną rolę w przebiegu informacji handlowej.

Podczas II wojny światowej w sanktuarium berdyczowskim mieściło się rosyjskie więzienie.

Bar - 24 min - Konfederacja barska (1768-1772) - zbrojny związek szlachty polskiej utworzony w Barze na Podolu 29 lutego 1768 roku, z zaprzysiężeniem aktu założycielskiego w obronie wiary katolickiej i niepodległości Rzeczypospolitej, skierowany przeciwko: kurateli Rosji, królowi Stanisławowi Augustowi Poniatowskiemu i popierającym go wojskom rosyjskim. Celem konfederacji było zniesienie ustaw narzuconych przez Rosję, a zwłaszcza dających równouprawnienie dysydentom.

#

Płyta dvd nr 11

Łyczakowskie opowieści cz. I - 32 min - cmentarz Lwowa - historie grobów. Narratorem jest prof. Stanisław Nicieja, znawca kresów wschodnich, historyk sztuki

Łyczakowskie opowieści cz. II - 26 min Lekcja historii - opowieść o ludziach. Zarówno o tych, którzy tworzyli jego klimat i krajobraz projektując i wykonując nagrobki, kaplice i rzeźby (m.in. Parys Filippi, Cyprian Godebski), jak i tych dla których były one zamawiane. Tu spoczywają m.in. Maria Konopnicka , Gabriela Zapolska, Seweryn Goszczyński, Artur Grottger, Prof. Stefan Banach, Mieczysław Gębarowicz, Karol Szajnocha, Walery Łoziński, Ludwik Kubala. Są na cmentarzu groby powstańców listopadowych i kwatera powstańców styczniowych. Cmentarz Łyczakowski, liczący 40 hektarów, jest klasycznym cmentarzem krajobrazowo– parkowym. Obszar, w którym go usytuowano stanowi malowniczy zakątek. Jest to jedna z najstarszych nekropolii istniejących do dziś w Europie.

#

Płyta dvd nr 12

Żółkiew - 26 min - miasto na Ukrainie, obwód lwowski, nad Świną. W latach 1951-91 nosiło nazwę Niestierow od nazwiska lotnika rosyjskiego Piotra Niestierowa; spotykana jest również transkrypcja Nesterow). Do 17 września 1939 siedziba powiatu w województwie lwowskim.

Założona w 1597 przez hetmana polnego koronnego Stanisława Żółkiewskiego. Była miastem prywatnym. Należało później do Daniłowiczów, Sobieskich i Radziwiłłów. Żółkiew była ulubioną rezydencją króla Jana III Sobieskiego. Król umocnił miasto nowoczesnymi obwarowaniami, dekorował też miasto w stylu barokowym, tu przywoził swoje liczne wojenne trofea. Żołkiew była garnizonem 6 Pułku Strzelców Konnych im. Hetmana Stanisława Żółkiewskiego.

W żółkiewskiej farze oprócz pięknych marmurowych nagrobków Żółkiewskich i Sobieskich (autorstwa Andreasa Schlütera) znajdowały się do 1939 ogromne malowidła batalistyczne obrazujące największe zwycięskie bitwy króla Jana III Sobieskiego i jego pradziada Stanisława Żółkiewskiego, tworzące jeden z najbardziej monumentalnych zespołów malarstwa batalistycznego w Europie:

Obrazy batalistyczne zostały na początku lat '60 XX wieku. umieszczone w Lwowskiej Galerii Sztuki w Olesku. Po wywiezieniu ich z kościoła w Żółkwi nie były nigdy eksponowane we wspólnym miejscu. Po upadku ZSRR i zwrocie kościoła katolikom obrazy te nie powróciły niestety na swoje dawne miejsce i pozostały w gestii galerii obrazów.

Olesko - 25 min - Olesko położone jest 23 km na północ od Złoczowa, 72 km od Lwowa, 5 km od Podhorców przy szosie kijowskiej.

Budynek zamkowy dwupiętrowy z basztą w jednym z narożników oraz basztą przybramną, prowadzącą na dziedziniec zamkowy. W latach 80. XVII w. gruntownie odnowiony staraniem króla Jana III. Po I rozbiorze Polski zamieniony przez Austriaków na koszary. W 200 rocznicę Wiktorii Wiedeńskiej, w 1883, wykupiony z rąk austriackich. Podczas I wojny światowej poważnie uszkodzony, w latach 30. odnowiony, ponownie uszkodzony podczas II wojny światowej. W latach 1961-1965 odnowiony. Od 1975 pełni rolę filii Lwowskiej Galerii Sztuki. W zamku eksponowane są ogromne malowidła batalistyczne z żółkiewskiej fary, upamiętniające zwycięskie bitwy Jana III Sobieskiego i jego pradziada hetmana Stanisława Żółkiewskiego.

Kościół parafialny pw. św. Trójcy konsekrowany w 1597. Po II wojnie zamieniony na magazyn. Część wyposażenia znajduje się w Lwowskiej Galerii Sztuki. Obecnie w gestii cerkwi prawosławnej.

Podhorce - wieś w zachodniej Ukrainie, w rejonie brodzkim obwodu lwowskiego; 17 km. na płn.-wsch. od Złoczowa, 8 km. od Oleska i około 17 km. od m. Brody. W II Rzeczypospolitej miejscowość była siedzibą gminy wiejskiej Podhorce w powiecie złoczowskim województwa tarnopolskiego.

Zamek w stylu villa castello należący pierwotnie do Stanisława Koniecpolskiego, zbudowany w latach 1637-1641. W zamku mieściła się dawniej piękna kolekcja malarstwa. Obrazy częściowo przechowywane są w Muzeum Okręgowym w Tarnowie, w Lwowskiej Galerii Sztuki (Lwów i zamek w Olesku). Najcenniejszy obraz z całej kolekcji, Miłosierny Samarytanin, dzieło Jacoba Jordaensa, ewakuowany wraz z pewną częścią zbiorów podhoreckich we wrześniu 1939 znajduje się obecnie w Sao Paulo jako własność Fundacji Romana Sanguszki.

Cerkiew z klasztorem Bazylianów (z XVIII w.) wybudowana na rzucie krzyża łacińskiego z fasadą w stylu barokowym.

Kościół św. Józefa z lat (1752-1766), wybudowany na zamówienie Wacława Rzewuskiego, wg planów Romanusa. Kościół był najpierw kościołem zamkowym, a później parafialnym. Jest budowlą z półkolistą kopułą, oświetloną na szczycie latarnią i ozdobioną krzyżemAusteria - budynek dawnych stajen hetmańskich przekształcony w zajazd.

#

Informacje i zamówienia

[link widoczny dla zalogowanych]
tel. 660-332-172

Janek

.
Polskie kresy na płytach dvd
@@@

Trwający ponad 80 minut film pt: "Wilno z okna na Szkaplernej" pokazuje wędrówkę rodowitej wilnianki, która po śmierci ojca, jako kilkuletnie dziecko, w 1954 z matką wyjechała na Ziemie Zachodnie.

Po ponad 50 latach wróciła do Wilna i razem ze stryjecznym bratem zaczęła szukać śladów młodości jej rodziców i krewnych oraz swojego dzieciństwa.

Tak jak miała szczęście odkryć, że jej stryj nie zginął w bombardowaniu Baranowicz w czasie wojny, a po jej zakończeniu ożenił się i wyjechał w 1945 r. do Polski, tak - dzięki pomocy rektora kościoła NMP Na Piaskach w Wilnie - odnalazła groby ojca i brata oraz dom na ul. Szkaplernej, w którym mieszkała jako dziecko.

Film, nagrany w nowoczesnym formacie ekranowym (16:9), pokazuje wędrówkę po cmentarzach, starych uliczkach i zaułkach Wilna, fragmenty liturgii w Kościołach i cerkwiach, a przede wszystkim w kościele franciszkańskim i kaplicy Matki Boskiej Ostrobramskiej.

Szczegółowe informacje i zamówienia:

[link widoczny dla zalogowanych]
tel.660-332-172

@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

Film DVD dla Ciebie

Na filmie dvd (28 minut w formacie ekranowym 16:9)
niesamowita historia ludzi i cudownego obrazu
Matki Boskiej Łaskawej z Tartakowa k/Sokala w woj. Lwowskim

kilka fotek z tego filmu na stronie:
[link widoczny dla zalogowanych]

Zamówienia proszę składać pod adresem:

[link widoczny dla zalogowanych]

lub telefonicznie: 94-340-60-06

@@@@@@@@@@@@@@@@